служилий
СЛУЖИ́ЛИЙ, а, е, іст.
1. У Російській державі XV-XVII ст. — який перебував на державній (перев. військовій) службі.
По польському праву служилих селян не було і козаків хотіли повернути в стан наємного [найманого] чужого війська (Л. Укр., VIII, 1965, 252).
Служи́лі лю́ди — у Московському великому князівстві та Російській державі XV-XVII ст.— ті, що перебували на державній службі.
Помістя разом з селянами роздавались дрібним служилим людям за службу при дворі або у війську князя (Іст. СРСР, І, 1957, 96);
Назустріч козакам поспішали князі Пожарський і Волконський. Військо їх було погано вимуштроване і нашвидку зібране з служилих людей та з хлопів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 335);
Служилим людям, що працю-рпли на окраїнах Росії, ..доручали складати «чертежи» (карти) нових земель (Видатні вітч. географи.., 1954, 9).
2. У дореволюційній Росії — який одержав звання, чини в нагороду за державну службу, а не в спадок.
Служиле дворянство.
Значення в інших словниках
- служилий — служи́лий прикметник розм. Орфографічний словник української мови
- служилий — -а, -е, іст. 1》 У Російській державі 15-17 ст. – який перебував на державній (перев. військовій) службі. Служилі люди — у Великому князівстві Московському та Російській державі 15-17 ст. – ті, хто перебував на державній службі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- служилий — СЛУЖИ́ЛИЙ, а, е, іст. 1. У Російській державі XV–XVII ст. – який перебував на державній (перев. військовій) службі. По польському праву служилих селян не було і козаків хотіли повернути в стан наємного [найманого] чужого війська (Леся Українка). Словник української мови у 20 томах