слушний

СЛУ́ШНИЙ, а, е.

1. Який відповідає, підходить, найбільш прийнятний, зручний, вигідний кому-небудь за даних обставин, у даному випадку.

Я ж довго, тяжко працював І слушного часу все ждав (Фр., XIII, 1954, 144);

Зрозумів [Сагайдачний], що грунт для серйозної розмови був слушний, і одразу перейшов до своєї мети (Тулуб, Людолови, І, 1957, 154);

Вирішено — тільки за село, тільки слушний момент — накидатись на конвой (Збан., Єдина, 1959, 83);

Вибравши слушну хвилину, він тихо попросив у мене пробачення (Гур., Новели, 1951, 222);

// Потрібний за даних обставин; придатний, підхожий.

По дорозі, мабуть, самі гаразд не тямлячи, для чого це,— хто ламав з тину кілок, хто хапав що тільки було слушне: десь біля стіжка вила, ключку, дрючок якийсь (Головко, II, 1957, 345);

// Який сприяє успіхові, розвиткові чого-небудь; сприятливий.

Він очікував слушного випадку, який би остаточно, перед усіма колгоспниками, викрив класово ворожу діяльність їхню (Кир., Вибр., 1960, 361);

// Якого заслужили своїми діями.

Брюховецький доказав таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю (П. Куліш, Вибр., 1969, 193).

2. Який відповідає істині; правильний, справедливий.

Корінько, скривившись, вислухав цей слушний і набридлий йому закид, та хіба він винен? (Кач., Щастя, 1940, 55);

Письменникові справді доводиться зважати на характер, настрій, бажання своїх героїв і часом відмовлятися від того, що здавалося слушним, але що могло б «не сподобатися» героям (Талант.., 1958, 134);

// Який має достатні підстави; обгрунтований.

Той молитовний вираз очей, ті розтулені від шаленого захоплення губи переконали її остаточно, що підозріння,.. яке давно муляло їй серце, є слушним (Вільде, Сестри.., 1958, 509);

— Запитання ваше слушне, Михайло Григоровичу,— промовив після паузи Мурашко (Гончар, Таврія, 1952, 255);

// Який відбиває суть чого-небудь; який має певне значення, заслуговує на увагу, важливий.

У статтях і виступах К. І. Чуковського висловлено також чимало слушних думок про творчість Шевченка безвідносно до її перекладів (Рад. літ-во, 5, 1962, 107);

Зустрілися [письменники] з своїми читачами й вислухали багато слушних порад (Кучер, Дорога.., 1958, 116);

— Ти теж міг би приєднатися до моєї думки. Бо хіба ж не правда, що моя пропозиція слушна? (Чаб., Тече вода.., 1961, 127).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слушний — (закид) справедливий, правильний, резонний, доречний, обґрунтований; (час) відповідний, сприятливий, підхожий, зручний, вигідний, прийнятний. Словник синонімів Караванського
  2. слушний — ДОРЕ́ЧНИЙ (відповідний обставинам, саме такий, як треба, своєчасно сказаний, зроблений), СЛУ́ШНИЙ, ПРИДА́ТНИЙ, ПУ́ТНІЙ розм., ПУТЯ́ЩИЙ розм.; СВОЄЧА́СНИЙ (який відповідає потребам, вимогам даного моменту). Словник синонімів української мови
  3. слушний — Слу́шний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. слушний — СЛУ́ШНИЙ, а, е. 1. Який відповідає, підходить, найбільш прийнятний, зручний, вигідний кому-небудь за даних обставин, у даному випадку. Я ж довго, тяжко працював І слушного часу все ждав (І. Словник української мови у 20 томах
  5. слушний — слу́шний прикметник Орфографічний словник української мови
  6. слушний — -а, -е. 1》 Який відповідає, підходить, найбільш прийнятний, зручний, вигідний кому-небудь за даних обставин, у даному випадку. || Потрібний за даних обставин; придатний, підхожий. || Який сприяє успіхові, розвиткові чого-небудь; сприятливий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. слушний — [слушнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  8. слушний — Слушний, -а, -е 1) Надлежащій, порядочный, приличный. До плуга треба слушного погонича, щоб проворний був. Борз. у. 2) Своевременный. слушний час. Надлежащее, удобное время. Підожду до слушного часу. Словник української мови Грінченка