сточувати

СТО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех.

1. Тривалим або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін.

Сточити різець;

// Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось.

Сточити зазублину.

2. Гризучи, роблячи дірки, руйнувати, знищувати що-небудь (про гризунів, комах і т. ін.).

Остап почав думати про смерть.. Чи живого, чи мертвого, а таки з’їсть вовк або сточать хробаки у цих нетрях (Коцюб., І, 1955, 366);

Хата стара, похила і в хаті не так багато. Дерев’яне ліжко грубої роботи, старий стіл, різьблені ніжки якого сточили шашлі [шашелі] (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 307);

*Образно. Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.. Його не сточить дощ уїдливий, гризький (Зеров, Вибр., 1966, 281);

// перен. Згубно впливати на кого-, що-небудь (про хворобу, горе, турботи і т. ін.).

Горе те, як шашіль, сточує серце, нівечить і спустошує душу (Шиян, Баланда, 1957, 180);

Орися переселилася до дідуся Власа, — відчувала бо, що жити по сусідству з Шабліями не може, що тут її здоров’я сточать сухоти (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 40).

СТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Давати змогу рідині повільно витікати, виливатися звідки-небудь.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік (Л. Укр., III, 1952, 198);

Велися в кутку таємничі наради, з яких мені зрозумілими були тільки окремі слова: «порізать печінку… сточити кров…» (Коцюб., II, 1955, 358).

СТО́ЧУВАТИ³, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Скріплювати, з’єднувати одне з одним (деталі, кінці і т. ін.), утворюючи одне ціле.

Прибивали [діти] ринви і сточували в одну суцільну ринву від шаплика аж до осики (Головко, І, 1957, 196);

— От біда, — тихо каже мати, — обірвалася нитка. Вона.. слинить мичку, сточує обірвані кінці… (Цюпа, Добротворець, 1971, 6).

◊ Сточи́ти бре́хні (брехе́ньки і т. ін.) — розпустити небилиці.

Всім гадала [шептуха], ворожила, Могуща [уміла] в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так якраз і додала (Котл., І, 1952, 154).

СТО́ЧУВАТИ⁴, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех., розм., рідко. Примушувати рухатися в зворотному напрямі, назад.

Вершник знову попробував сточити коня, але це помітив Малий і смикнув його за стремено (Панч, І, 1956, 354);

Сточувати машину.