сточувати
СТО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех.
1. Тривалим або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін.
Сточити різець;
// Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось.
Сточити зазублину.
2. Гризучи, роблячи дірки, руйнувати, знищувати що-небудь (про гризунів, комах і т. ін.).
Остап почав думати про смерть.. Чи живого, чи мертвого, а таки з’їсть вовк або сточать хробаки у цих нетрях (Коцюб., І, 1955, 366);
Хата стара, похила і в хаті не так багато. Дерев’яне ліжко грубої роботи, старий стіл, різьблені ніжки якого сточили шашлі [шашелі] (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 307);
*Образно. Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.. Його не сточить дощ уїдливий, гризький (Зеров, Вибр., 1966, 281);
// перен. Згубно впливати на кого-, що-небудь (про хворобу, горе, турботи і т. ін.).
Горе те, як шашіль, сточує серце, нівечить і спустошує душу (Шиян, Баланда, 1957, 180);
Орися переселилася до дідуся Власа, — відчувала бо, що жити по сусідству з Шабліями не може, що тут її здоров’я сточать сухоти (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 40).
СТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Давати змогу рідині повільно витікати, виливатися звідки-небудь.
Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік (Л. Укр., III, 1952, 198);
Велися в кутку таємничі наради, з яких мені зрозумілими були тільки окремі слова: «порізать печінку… сточити кров…» (Коцюб., II, 1955, 358).
СТО́ЧУВАТИ³, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Скріплювати, з’єднувати одне з одним (деталі, кінці і т. ін.), утворюючи одне ціле.
Прибивали [діти] ринви і сточували в одну суцільну ринву від шаплика аж до осики (Головко, І, 1957, 196);
— От біда, — тихо каже мати, — обірвалася нитка. Вона.. слинить мичку, сточує обірвані кінці… (Цюпа, Добротворець, 1971, 6).
◊ Сточи́ти бре́хні (брехе́ньки і т. ін.) — розпустити небилиці.
Всім гадала [шептуха], ворожила, Могуща [уміла] в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так якраз і додала (Котл., І, 1952, 154).
СТО́ЧУВАТИ⁴, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех., розм., рідко. Примушувати рухатися в зворотному напрямі, назад.
Вершник знову попробував сточити коня, але це помітив Малий і смикнув його за стремено (Панч, І, 1956, 354);
Сточувати машину.
Значення в інших словниках
- сточувати — сто́чувати 1 дієслово недоконаного виду гризучи, руйнувати; точінням знімати нерівність сто́чувати 2 дієслово недоконаного виду давати змогу рідині витікати сто́чувати 3 дієслово недоконаного виду скріплювати, з'єднувати одне з одним — про деталі... Орфографічний словник української мови
- сточувати — СТО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., кого, що. 1. Тривалим, або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін. Сточити різець; // Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось. Словник української мови у 20 томах
- сточувати — I -ую, -уєш, недок., сточити, сточу, сточиш, док., перех. 1》 Тривалим або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін. Сточити різець. || Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сточувати — Сто́чувати, -чую, -чуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сточувати — Сточувати, -чую, -єш сов. в. сточи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Точить, источить. Щоб тебе нориці сточили. Ном. № 13626. 2) Соединять, соединить, связать, сшить. Ці обидві дошки короткі, треба їх сточити. Міусск. окр. Словник української мови Грінченка