титульний
ТИ́ТУЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до ти́тул 2;
// Признач. для титулу.
Титульні шрифти.
Ти́тульна сторі́нка; Ти́тульний а́ркуш — перша сторінка книжки, на якій надруковано заголовок, ім’я автора, рік і місце видання тощо.
У 1893-1896 роках вийшов у Львові «Словарь російсько-український». На титульній сторінці цього «Словаря» стоїть: «Зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка» (Рильський, IX, 1962, 136);
На місці старого одноповерхового будинку школярі знайшли стереотип титульного аркуша брошури В. І. Леніна «До сільської бідноти», яка була видана в Женеві 1903 року (Веч. Київ, 14.XI 1967, 4).
∆ Ти́тульний спи́сок — перелік об’єктів капітального будівництва, на які затверджено проекти та кошториси.
Було прийнято окремий титульний список найважливіших об’єктів (Рад. Укр., 24.XII 1960, 3).
Значення в інших словниках
- титульний — ти́тульний прикметник Орфографічний словник української мови
- титульний — ти́тульний той, що належить до титулу (3,4); ¤ т. список – в СРСР перелік об’єктів, які включено до плану капітального будівництва; ¤ т-а сторінка – заголовна сторінка книги. Словник іншомовних слів Мельничука
- титульний — ТИ́ТУЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до ти́тул 2; // Признач. для титулу. Титульні шрифти. Словник української мови у 20 томах
- титульний — -а, -е. Прикм. до титул 2). || Признач. для титулу. Титульні шрифти. Титульна нація — частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування даної держави. Великий тлумачний словник сучасної мови
- титульний — Ти́ту́льний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- титульний — Титульний, -а, -е Сплошь прописной. титульні букви. Канитель (типогр.) Шейк. Словник української мови Грінченка