учити
УЧИ́ТИ (ВЧИ́ТИ), учу́, у́чиш, недок., перех. і неперех.
1. чого, чому, з інфін. і без додатка. Передавати кому-небудь які-небудь знання, навички; навчати.
Заробила Чи то позичила вдова Півкопи тую на буквар. Сама б учила [сина], так не знала ж Вона письма того. Взяла Та в школу хлопця одвела (Шевч., II, 1963, 368);
На широкому майдані Єремія сам вчив своє нове військо, показував, як битись на шаблях та на списах, гарцювати на конях (Н.-Лев., VII, 1966, 22);
Я вмію вінки плести. Мене ніхто не вчив, я сама вивчилась (Ю. Янов., І, 1958, 266);
— Ну, я буду учити тебе плавати! — сказав Карпо, підходячи до його [Івана] (Мирний, І, 1954, 249);
— Вчіть дітей садівництву по всіх школах країни, так само, як вчите їх рідної мови й арифметики (Довж., І, 1958, 491);
З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (Скл., Святослав, 1959, 43);
// із спол. щ о, я к. Говорити, показувати і т. ін., яким чином, способом робити що-небудь.
Я їй вишиваю сорочки, учу, як мережку шити (Мирний, І, 1954, 75);
Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами (Ю. Янов., II, 1958, 70);
— Блаженко!.. — Слухаю, товаришу лейтенант гвардії! — Скільки я вас учив, що не лейтенант гвардії, а гвардії лейтенант! (Гончар, III, 1959, 46);
// Надавати можливість учитися, давати освіту.
— Я ж тебе, сину, вчив, я ж тебе до ума доводив, у люди вивів,.. невже ти тепер не постараєшся за мене? (Мирний, І, 1954, 159);
— Все той старий виробляє.. Бач, яке вигадав: дітей вчити, в пани виводити!.. (Коцюб., І, 1955, 102);
// Збагачувати досвідом, розумінням чого-небудь.
Біда учить, а пан мучить (Укр.. присл.., 1963, 100);
— Ви куркуля вчилися по книжках ненавидіти, а мене — саме життя вчило. Так хто ж тоді сильніше їх ненавидів: ви чи я? (Тют., Вир, 1964, 29);
// Впливати в певному напрямку, виховувати, прищеплювати що-небудь.
Нетлінним ввійшло «Слово о полку Ігоревім» в золоту скарбницю людства, бо.. вчить нас любити Вітчизну (Рильський, X, 1962, 12).
Учи́ти му́зики див. му́зика.
2. розм. Давати поради, настанови, повчати.
— Гляди вже ти краще за своїми дітьми, а не прийшов чужих учити… — образливо одказала вона (Мирний, III, 1954, 16);
— Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не вчіть мене… — Та я не вчу. Я тільки кажу (Довж., І, 1958, 462).
3. перен., розм. Карати.
— Так от як ви!.. — Лютує Лев, — видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! (Гл., Вибр., 1951, 113);
Нахмурився Роман і красномовно поклав руку на пряжку ременя. — Здається, я давно тебе вчив. Чого там, у корчмі, не бачив? (Стельмах, І, 1962, 304).
4. із спол. що. Обгрунтовувати якусь думку, теорію, розвивати якесь положення; знайомити з якими-небудь ідеями.
Марксизм-ленінізм вчить, що для переходу до комунізму необхідна не тільки потужна матеріально-технічна база, але й високий рівень свідомості всіх громадян соціалістичного суспільства (Наука.., 1, 1959, 2).
5. Засвоювати, опановувати, намагатися запам’ятати; вивчати.
Трудно було [Максимові] заучувати ази та буки. Та що робити? — вчив (Мирний, І, 1949, 231);
Вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою (Л. Укр., V, 1956, 25);
— Вона вже й телеграфську азбуку вчить (Головко, II, 1957, 249);
Ловив [Улас] себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до туману в голові (Тют., Вир, 1964, 52);
— Що ж ви тепер вчите? — Про Жовтневу революцію (Стельмах, II, 1962, 72).
Значення в інших словниках
- учити — учи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- учити — (чого) навчати, (кого) школити, давати освіту кому, З. П. повчати, на-, при-, карати <н. не слуха? Буду вчити>, (мови) вивчати, студіювати; (наочно) показувати; (маси) освічувати, просвічувати... Словник синонімів Караванського
- учити — див. радити Словник синонімів Вусика
- учити — УЧИ́ТИ (ВЧИ́ТИ), учу́, у́чиш, недок., кого, що і без прям. дод. 1. чого, чому, з інфін. і без дод. Передавати кому-небудь які-небудь знання, навички; навчати. Заробила Чи то позичила вдова Півкопи тую на буквар. Словник української мови у 20 томах
- учити — (вчити), учу, учиш, недок., перех. і неперех. 1》 чого, чому, з інфін. і без додатка. Передавати кому-небудь які-небудь знання, навички; навчати. || із спол. що, як. Говорити, показувати і т. ін., яким чином, способом робити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- учити — ВИВЧА́ТИ що (навчаючись, набувати певних знань, відомостей у якій-небудь галузі), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ОПАНО́ВУВАТИ, ОВОЛОДІВА́ТИ чим, СТУДІЮВА́ТИ книжн., ПРОХО́ДИТИ розм., ШТУРМУВА́ТИ розм., ВГРИЗА́ТИСЯ (УГРИЗА́ТИСЯ) в що, розм. Словник синонімів української мови
- учити — Учи́ти, учу́, у́чиш, у́чать кого чого. Учи́ти службо́вців украї́нської мо́ви Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- учити — Учити, учу, учиш гл. Учить. Пригоди учать згоди. Ном. № 1751. Словник української мови Грінченка