1. Словник української мови в 11 томах

характерниця

ХАРАКТЕ́РНИЦЯ, і, ж.., заст., розм. Жін. до характе́рник.

— Встань, пророче, з домовини! — Характерниця мовля. Глянув цар: тії ж години Розступилася земля (Граб., І, 1959, 227);

— Задля зиску і з відьмами побрався дехто з старшини моєї,— мовив гетьман, натякаючи на одруження самого Носача з багатою вдовою, котра славилась у Переяславі як характерниця і немалі гроші на чаклунстві своєму заробила (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 89).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. характерниця — характе́рниця іменник жіночого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
  2. характерниця — ХАРАКТЕ́РНИЦЯ, і, ж., заст., розм. Жін. до характе́рник. – Встань, пророче, з домовини! – Характерниця мовля. Глянув цар: тії ж години Розступилася земля (П. Словник української мови у 20 томах
  3. характерниця — -і, розм. Жін. до характерник. Великий тлумачний словник сучасної мови