шкварчати

ШКВАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. тільки 3 ос., чим і . без додатка. Видавати короткі уривчасті звуки, тріск, шипіння (перев. під дією жару, вогню).

Лій у казані клекотить, шкварчить, здіймає бульби і видихує з себе страшенний чад (Мирний, І, 1954, 48);

В печі шкварчали горшки, поприставлювані до жару (Н.-Лев., І, 1956, 84);

Сталь лилася в нижній ківш, метал падав у метал, розбризкувався іскрами й шкварчав (Собко, Біле полум’я, 1952, 303);

Важкі гармати безшумно котились на гумових шинах — тільки шкварчала грязь під колесами (Головко, І, 1957, 282);

// Тріщати, підсмажуючись (про страву).

На сковорідці шкварчала яєшня (Мирний, І, 1954, 297);

Тоді Сафар повернувся до свого вогнища й приніс їй дріт, на якому шкеарчав смачний шашлик із молодого ягняти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 165);

На кухні щось шкварчить, і кімнату сповнює такий смачний дух, що у Тоні мимоволі ворушаться ніздрі (Собко, Матв. затока, 1962, 210);

// безос.

Косар-Косаревичі завжди любили попоїсти. У них шипіло й шкварчало на кухні з ранку й до вечора (Загреб., День.., 1964, 282);

// розм. Сповнюватися тріском, шипінням і т. ін.

Мінами як зачнуть [німці] швиргати — так навколо шкварчить, як на сковороді (Тют., Вир, 1964, 336);

В кімнаті було тепло, шкварчала кухня, і тільки тут Шура відчула, що вона перемерзла до кісток (Гончар, III, 1959, 190);

// Про відчуття від надмірної дії жари чи морозу.

Був вересень на початку; сонце пекло, аж шкварчить (Свидн., Люборапькі, 1955, 120);

Мороз надворі такий, що аж шкварчить!.. (Ів., Укр.. казки, 1950, 12).

2. розм. Говорити приглушеним від злості, роздратування голосом.

— Він було шкварчить та шипить, неначе сковорода з вишкварками на жару (Н.-Лев., IV, 1956, 313);

— Ох, і злий ви, дядьку Іване, не говорите з людьми, а шкварчите (Стельмах, І, 1962, 150).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me