гордувати

БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́НДИТИСЯ розм., ІНДИ́ЧИТИСЯ розм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯ розм., ГОНОРУВА́ТИ рідше, ГОНОРИ́ТИСЯ діал., ФУДУ́ЛИТИСЯ діал., ПИША́ТИСЯ заст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯ розм., КОСТРИ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́ЩИТИСЯ розм. рідше, ФАНАБЕ́РИТИСЯ розм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯ розм., ДУ́ТИСЯ розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯ розм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯ зневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯ розм., НЕСТИ́СЯ розм., ЧВА́НИТИСЯ підсил. розм., БРИ́ШКАТИ розм. рідше, КОКО́ШИТИСЯ розм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯ розм., ПАНІ́ТИ розм., ПАНО́ШИТИСЯ заст. (триматися по-панському). — Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він (пан).. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); — Та бери ж, чого запишалася, — прикрикнула.. мати. — Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); — І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); — Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: — А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); — От не люблю я вже сього! — гукнула вона. — І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); — Та ти не бришкай! — крикнув старшина. — Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, — думає Грицько, — а ще й паниться (С. Васильченко). — Пор. хизува́тися.

ЗНЕВАЖА́ТИ кого, що (виявляти неповагу, презирство до кого-, чого-небудь), ГОРДУВА́ТИ ким, чим, ПОГО́РДЖУВАТИ ким, чим, ПОГОРДЖА́ТИ ким, чим, рідше, ЦУРА́ТИСЯ, ГРЕ́БУВАТИ, ГРЕ́БАТИ ким, чим, підсил., ПОШТУ́РХУВАТИ ким, підсил. розм., ПЛЮВА́ТИ на кого-що, підсил. розм., ЧХА́ТИ на кого-що, підсил. розм., ГОРДИ́ТИ ким, чим, діал., НЕГУВА́ТИ діал., ПОНЕВАЖА́ТИ рідко. — Док.: знева́жити, згордува́ти, пого́рдити, погорди́тися, відцура́тися, погре́бувати, погре́бати, наплюва́ти, начха́ти, згорди́ти. Не люблю я і просто зневажаю людей, у яких слово розходиться з ділом (А. Головко); Коли ти гордуєш ними і не хочеш знатися з ними, то я сама поїду колись до їх (І. Нечуй-Левицький); Поет живе! Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний — Учитися, кохати край стражденний І не цуратись рідного свого (В. Самійленко); — Коли вирушали на шляхту, не гордували і не гребували черню своєю... (Н. Рибак); Квасюк.. оженився з нею через гроші. Ті гроші він давно забрав собі до рук, ..а жінкою почав поштурхувати (Б. Грінченко); — Я не свідків виглядаю, плювати мені на них, а на місяць дивлюся, чи не зійшов (М. Стельмах); — Я Демид Півторакожуха, і чхати мені на канцлера, султана та цісаря... (Н. Рибак); — Все гордить ним (народом), що мало би перед ним коритися! (І. Франко); За що ж мене негувать, за що ж волочити, коли стали панами уже й мої діти? (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. блюзни́ти, 1. не́хтувати.

ПИША́ТИСЯ ким, чим, з кого-чого (відчувати гордість за себе або когось, щось), ГОРДИ́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ПИША́ТИ заст., ГОНОРИ́ТИСЯ діал.; ЛЮБУВА́ТИСЯ (собою, своєю зовнішністю). Учитель... Професія, якою можна пишатись! (О. Копиленко); Стьопа Шемшура міг пишатися з своєї колишньої учениці (О. Донченко); Батько без міри гордився обдарованим сином (І. Волошин); Чим розумний стидається, тим дурний величається (прислів'я); (Хома:) Я гордий, бо є чим гордувать. Яким вродився, таким і вмру, нікого не боюся (І. Карпенко-Карий); Ними ж Босна вся пишає, Бо то — месники, герої (П. Грабовський); — Лук'яниха ще гонориться, що таку полетущу доньку має (Н. Кобринська); Любується сам собою, як чорт писанкою (прислів'я).