давити

ГНІТИ́ТИ (діяти гнітюче, викликати важке й болісне почуття), ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, ЗГНІ́ЧУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, РОЗДА́ВЛЮВАТИ підсил., ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЧАВИ́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ підсил., ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ТЯЖИ́ТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, НАГНІ́ЧУВАТИ рідше, ГНОБИ́ТИ рідше, ПРИГНО́БЛЮВАТИ рідше, ЗАГНІ́ЧУВАТИ діал. — Док.: пригніти́ти, згніти́ти, здави́ти, придави́ти, роздави́ти, придуши́ти, розчави́ти, причави́ти, пригноби́ти, загніти́ти. З самого ранку його гнітило якесь неприємне почуття (П. Панч); Її більше, ніж будь-кого, пригнічувала рутина одноманітної лабораторної праці (Ю. Шовкопляс); І підступала, згнічувала серце туга (Н. Тихий); Важка дума, як камінь, давила її серце (І. Нечуй-Левицький); Чуття голоду, самоти та одинокості придавлювало душу (І. Франко); Кривавить серце кволе мого брата лиха негода, роздавлює його до краю кляте ярмо народа... (Уляна Кравченко); — Що час, що день, він від мене — усе дальш; от мене туга й душить (Г. Квітка-Основ'яненко); Страшне лихо придушило його (М. Коцюбинський); Говорив (Макуха) настирливо, невідступно обплітав Сидорчукову душу залізною сіткою, душив її немилосердно, чавив (Ю. Бедзик); Розгуляна стихія.. паралізувала останні сили Маргіт, душила й розчавлювала її (О. Гончар); Години відпочинку вдома, де для нього готували спокій і тишу — були важкі: гнітила тиша, причавлював спокій (С. Скляренко); Лісовий холод, що звичайно так відсвіжує, тепер пригнітав мої груди, як сумнів пригнітає душу (І. Франко); "Дурні питання", на які він не вміє дати відповіді, починають мучити його, заколочувати спокій, гнобити серце й мозок (М. Коцюбинський); Килину найбільше пригноблювало, що Антоніна Петрівна спокійно говорить (Є. Гуцало); В житті я ніколи не був настільки незалежним, щоб мене, коли вже не загнічувала, то хоч не "мулила" чия-небудь натура (Леся Українка).

ГНОБИ́ТИ (не давати вільно жити, розвиватися; завдавати матеріальних і моральних утисків), ПРИГНО́БЛЮВАТИ, ГНІТИ́ТИ, ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, УТИ́СКУВАТИ, УТИСКА́ТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ТИ́СНУТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДАВИ́ТИ рідше, ЖА́ТИ розм., ПРИКРУ́ЧУВАТИ розм., ТІСНИ́ТИ розм. рідше. — Док.: пригноби́ти, пригніти́ти, ути́снути, придуши́ти, придави́ти, прикрути́ти. Нам сталий мир з народами тримати, і щоб ніхто нікого не гнобив! (П. Тичина); Богдан.. жалівся на польських панів, що вони пригноблюють козаків, пооднімали в їх землі, луги, сіножаті (І. Нечуй-Левицький); Нащо, люди, лан орать Для панів, що вас гнітять? (В. Мисик); Бідний робітник, що зазнав змалечку нужду та горе, що бачив, як сильні пригнічують слабших, багаті — бідних і скрізь панує неправда, дививсь на світ, як на загадку (М. Коцюбинський); — Хіба не багатії вас утискають? Хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони зневажають ваше добре ім'я..? (П. Куліш); — Ви бачите, як нас душать, — сказала мати. — Тисячу карбованців податку! (В. Підмогильний); — Князь не дав нам ніякої оборони, а бояри, що тисли нас в часи спокою, зрадили нас у потребі (І. Франко); — Вражий дід.. хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (П. Куліш); Жалілася (Мотря) на увесь мир — на панів, що давлять мужиків, на мужиків, що пруться в пани... (Панас Мирний); — І почало старшинське панство прикручувати бідний народ (Ф. Бурлака); — Панові, звісно, така річ не полюбилася. Почав нас тіснити, почав давити, — нема життя нашому братові (Панас Мирний). — Пор. експлуатува́ти.

ДАВИ́ТИ на кого-що, кого, що (з силою налягати на когось-щось; налягати своєю вагою), НАДА́ВЛЮВАТИ на кого-що, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАДУ́ШУВАТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ кого, що, ПРИДУ́ШУВАТИ кого, що, ПРИГНІ́ЧУВАТИ (ПРИГНІТА́ТИ рідше) кого, що, ГНІТИ́ТИ кого, що, заст.; ЧАВИ́ТИ, ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ПІДМИНА́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ, РОЗДА́ВЛЮВАТИ, РОЗТО́ВКУВАТИ, ДУШИ́ТИ, РОЗДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, ПЛЮ́ЩИТИ, РОЗПЛЮ́ЩУВАТИ, РОЗТРО́ЩУВАТИ підсил., ЧАВУ́ЧИТИ розм. (кого, що — придавлюючи, розплющувати, м'яти, знищувати). — Док.: надави́ти, нати́снути, надуши́ти, придави́ти, придуши́ти, пригніти́ти, причави́ти, підім'я́ти, розчави́ти, роздави́ти, розтовкти́, роздуши́ти, згніти́ти, розплю́щити, розтрощи́ти. Приземкуватий Гаврило.. люто давив короткою ногою дошки (Григорій Тютюнник); Заспівали (дружки) сирітських пісень: як дочка ніби розмовляє з небіжкою-матір'ю, .. а мати одказує, що земля надавила їй груди (І. Нечуй-Левицький); І хотіла б (Настя) устати, та якась ласкава потайна рука силоміць очі закриває, надавлює чимсь (С. Васильченко); За плугом.. орач поступає, Тисне чепіги грудьми (І. Франко); З усіх сил натискають хлопці на весла (О. Копиленко); Біля крижаного завалу з потоків збиралася велика вода, натискувала на крижини, розламувала їх на шматки (С. Чорнобривець); Приставлю рушницю до серця й надушу ногою цингель (М. Коцюбинський); Дідка придавили томами з кресленнями й розрахунками (А. Крижанівський); Мій оборонець упав.., боляче придушивши мені ноги (Ю. Яновський); Тюха пригнітив Сивоока до землі (П. Загребельний); Костури наосліп, невпевнено промацують землю, чавлять крихку паморозь (М. Стельмах); Під сосною, причавивши кущ кропиви, лежать два червоні шолома (В. Яворівський); Розмашним кроком рушив він долиною, підминаючи шпичасті будяки (З. Тулуб); Віл наступив хлопчикові на ногу, ратицею розчавив ступню (І. Цюпа); Терентійроздавлює на щоці комара (М. Стельмах); Голос глухий, надтріснутий, немов його щойно щосили здушили за горло (А. Дімаров); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Берестовець.. плющив чобітьми синювато-білі мушлі оббитого з стін вапна (Л. Первомайський); Сірі масиви сланцю.. ось-ось розтрощать своєю багатотонною вагою невеличкий будинок (О. Донченко); Він не квапився забирати нахабного чобота з в'юнкої голландської травиці, толочив, м'яв, чавучив і душив її (П. Загребельний).

ДУШИ́ТИ (умертвляти, здавлюючи горло й насильно припиняючи дихання; завдавати болю здавлюванням горла), ЗАДУ́ШУВАТИ, ДАВИ́ТИ розм., ЗАДА́ВЛЮВАТИ розм.; ПРИДУ́ШУВАТИ (завдавати болю, переривати дихання). — Док.: удуши́ти (вдуши́ти), задуши́ти, удави́ти (вдави́ти), задави́ти, придуши́ти. Чорні руки просвічують кров'ю.. Ті, що петлями горло душили, Гвалтували, стріляли (А. Малишко); Здалося мені, що от-от гадюки вилізуть з нори й обкрутяться кругом рук, кругом ніг, кругом шиї та й задушать мене (І. Нечуй-Левицький); Крутили опришкові руки, вивертаючи з суставів, давили за горло (Г. Хоткевич); Він, Роман, нахваляється задавити її! (Б. Грінченко).

МОРО́ЗИТИ (дуже охолоджувати), ЗАМОРО́ЖУВАТИ, ПРОМОРО́ЖУВАТИ, ДАВИ́ТИ розм., ПРИДА́ВЛЮВАТИ розм., ТИ́СНУТИ розм., ПОДИРА́ТИ розм. (про дуже сильний мороз); ПРИМОРО́ЖУВАТИ (злегка). — Док.: заморо́зити, поморо́зити, проморо́зити, придави́ти, прити́снути, приморо́зити. Холодний вітер травневого ранку морозив (Н. Рибак); Легесенький вітерець, що цідив повітря крізь одяг, просто заморожував (М. Трублаїні); Розгулявся Морозонько! Аж пищить усе, а він, немилосердний, давить (Панас Мирний); Придавили люті, скрипучі морози (І. Микитенко); Вечоріло. Небо вияснилося після кількаденної снігової заметі. Тис мороз (І. Франко); Ранок був вітряний, приморожувало (О. Гуреїв).

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм. (звичайно про дії людей). — Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). — Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.

СТИСКА́ТИ (тримаючись, беручись за що-небудь, торкаючись кого-, чого-небудь, тиснути з силою), СТИ́СКУВАТИ, ТИ́СНУТИ, ЗАТИСКА́ТИ, ЗАТИ́СКУВАТИ, ЗДА́ВЛЮВАТИ, ДАВИ́ТИ, ДУШИ́ТИ, ЗДУ́ШУВАТИ, ЗЧА́ВЛЮВАТИ, ПЕРЕТИСКА́ТИ, ПЕРЕТИ́СКУВАТИ, ПРИПЛЮ́ЩУВАТИ (тиснучи зверху або з боків, робити плоским). — Док.: сти́снути, поти́снути, зати́снути, здави́ти, здуши́ти, зчави́ти, перети́снути, приплю́снути, приплю́щити. Лукаш відстає від дядька, стискає мовчки обидві руки Мавці (Леся Українка); Іван сидить, опершись плечима в дошку, а ногами стискає дійницю (М. Коцюбинський); Мимоволі ми спинились і затиснули в руках зброю (Ю. Збанацький); Одно місце здавалося йому найбільш підозрілим, і він навіть устав та підійшов туди, здавивши бартку в руці (Г. Хоткевич); Вона двічі подала Бичковському руку на прощання і, буцімто жартуючи, дуже міцно здушила його за руку (І. Нечуй-Левицький); Презирливо глянув Мар'ян на полісовщика і так зчавив йому роздуті в суставах пальці, що вони аж хруснули (М. Стельмах); Перетиснути артерію, щоб зупинити кров.

СТРИ́МУВАТИ (про почуття, переживання, біль і т. ін. — не давати виявлятися повною мірою), ГАМУВА́ТИ, УГАМО́ВУВАТИ (ВГАМО́ВУВАТИ), ПОГАМО́ВУВАТИ, ПРИГАМО́ВУВАТИ, ТАМУВА́ТИ, ЗАТАМО́ВУВАТИ, УТАМО́ВУВАТИ (ВТАМО́ВУВАТИ) рідше, ГЛУШИ́ТИ, ЗАГЛУША́ТИ, ЗАГЛУ́ШУВАТИ, ПРИГЛУ́ШУВАТИ (ПРИГЛУША́ТИ), ГАСИ́ТИ, ЗГАША́ТИ, ПРИГАШАТИ (ПРИГА́ШУВАТИ), УГАША́ТИ (ВГАША́ТИ), БОРО́ТИ, ПЕРЕБО́РЮВАТИ, БОРО́ТИСЯ з чим, ПРИБО́РКУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ (ВДЕ́РЖУВАТИ), ЗДЕ́РЖУВАТИ розм., УПИНЯ́ТИ (ВПИНЯ́ТИ) розм., ТЛУМИ́ТИ розм., ЗАТИСКА́ТИ рідше, ЗАТИ́СКУВАТИ рідше. — Док.: стри́мати, загамува́ти, угамува́ти (вгамува́ти), погамува́ти, пригамува́ти, затамува́ти, утамува́ти (втамува́ти), заглуши́ти, приглуши́ти, загаси́ти, згаси́ти, пригаси́ти, угаси́ти (вгаси́ти), переборо́ти, прибо́ркати, подави́ти, придави́ти, удуши́ти (вдуши́ти), придуши́ти, згніти́ти, уде́ржати (вде́ржати), зде́ржати, упини́ти (впини́ти), затлуми́ти, стлуми́ти, зати́снути, проковтну́ти із сл. образа, докір і т. ін. (не відповісти на щось образливе, неприємне). — Вишкребок! Злидень з битого шляху! .. Ці слова, мов батоги, періщать парубка, він ледве стримує гнів (М. Стельмах); Люди вигадали поминки, щоб клопотами гамувати біль, щоб за сутнім утекти від померлого (Ю. Мушкетик); Захар.. привітався за обидві руки, ніяк не вгамовуючи свого здивування, навіть хвилювання (І. Ле); Василеві закортіло тої ж миті розбудити всіх.. Та він погамував те своє бажання, але вже до ранку не заснув (П. Загребельний); Хлопець забув про рани, спохвату махнув рукою, охнув, прикусив губу, тамуючи біль (С. Журахович); Я слухала уважно, затамувавши подих (М. Чабанівський); Він ніяк не міг втамувати тремтіння (О. Бойченко); Хвиля обурення глушить усе, що він збудив у мені своїми словами (В. Речмедін); Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П. Грабовський); Бажання мати добрі гроші приглушувало в ньому тимчасовий острах і нерішучість (А. Шиян); Вона (баба), її тиха мова гасила його лютощі (Панас Мирний); Я зумів чуття згасить І крихти щастя не просить (С. Крижанівський); Згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре (Т. Шевченко); Дружина припадає до подушки, борючись зі сном (М. Стельмах); — Ні, ні! — без жалю давив я у собі всякий протест, — ніяких думок! (С. Васильченко); Намагалась (Юля) подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко); Згнічуючи своє кохання, не довго змогла вона держати гору над своєю романтичною вдачею (Ганна Барвінок); Галя.., хоч і плакала, але тихо, силкуючися вдержувати сльози (Б. Грінченко); Жінка зробила зусилля, впинила в собі плач (С. Васильченко); (Прісцілла:) То стогін болю. Я його тлумила, поки могла (Леся Українка); Я затискав у серці муку (М. Рильський).

ТИ́СНУТИ (про одяг, взуття тощо — бути тісним), СТИСКА́ТИ (СТИ́СКУВАТИ), ДУШИ́ТИ, ЗДУ́ШУВАТИ, ДАВИ́ТИ, МУ́ЛЯТИ (МУ́ЛИТИ). Груди її важко здіймались, і тисла тісна кофточка (А. Головко); (Сашко:) Чого босий ходиш, туфлі шкодуєш? (Роман:) Тиснуть (М. Зарудний); Юля передихнула тільки раз, светр стискав пружинами (Григорій Тютюнник); Тоді його підборіддя підпирав твердий комір прокурорської мантії. Тепер його душить генеральський мундир (Ю. Бедзик); (Петро:) Як то здорово носити таку одежу, щоб вона нігде тебе не давила (Панас Мирний); — Щось муляють оці трофейні чоботи! — скривився Кудрявий і заходився роззуватися (П. Автомонов); — Що це воно мулить? (І. Микитенко). — Пор. нате́рти.

ТИ́СНУТИ (перев. неприємно діяти на органи людини — на груди, голову, мозок тощо), СТИСКА́ТИ (СТИ́СКУВАТИ), ТІСНИ́ТИ, ДУШИ́ТИ, ЗДУ́ШУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ЗДА́ВЛЮВАТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ПІДПИРА́ТИ, КЛЕНИ́ТИ діал. — Док.: сти́снути, стісни́ти, здуши́ти, здави́ти, придави́ти, підпе́рти. Журна думка тисла груди (П. Грабовський); Жаль тиснув серце (П. Кочура); Антонове серце стискала злість (С. Чорнобривець); Чом так тяжко люте горе Груди стискує мені? (О. Олесь); Знайоме хвилювання тіснило йому груди (Ю. Смолич); Щось душило її, стискало серце (Г. Хоткевич); Жаль та досада давить одурене материне серце.. (Панас Мирний); Кузнєцов відчув, як у нього защипало в очах і горло здавили спазми (А. Головко); Салимонію Пилипівну Дилду.. брало отут — під грудьми: — Підкочується, підкочується під груди, а потім як придавить — ґвалт! (Остап Вишня); (Недоросток:) Що ж у вас болить? (Пріська:) Ох, під груди підпирає, мов колом... (С. Васильченко); А тут ще у грудях кленить, голову палить... (А. Тесленко).

ТОПТА́ТИ (приминати ногами під час ходьби, бігання; м'яти ногами), РОЗТО́ПТУВАТИ, ЗАТО́ПТУВАТИ, СТО́ПТУВАТИ, ПІДТО́ПТУВАТИ, ПРИТО́ПТУВАТИ, ПРИТО́ВКУВАТИ розм.; ЧАВИ́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ, ДАВИ́ТИ, ЧАВУ́ЧИТИ розм., ТОЛОЧИ́ТИ, ВИТОЛО́ЧУВАТИ (приминати трав'янисті рослини, пошкоджувати посіви, городину тощо); ВИТО́ПТУВАТИ, ҐРАСУВА́ТИ діал., ТАЛУВА́ТИ діал., ТРАТУВА́ТИ діал. (пошкоджувати посіви, городину, траву тощо). — Док.: потопта́ти, розтопта́ти, затопта́ти, стопта́ти, підтопта́ти, притопта́ти, притовкти́, ви́товкти, розчави́ти, роздави́ти, ви́толочити, потоло́чи́ти, притолочи́ти, ви́топтати. Стою я в весняному гаї... Фіалки, фіалки навкруг.. Боюся ступати, щоб їх не топтати (А. Кримський); — Яку лілію розтоптали, ох!.. Терентій! (О. Довженко); Стоптав би я тебе, руто, Та з жалю не можу (С. Руданський); Гнат Голод ішов похмурий і байдуже чавив широкими підошвами прикраси весни (П. Панч); Він не квапився забирати нахабного чобота з в'юнкої голландської травиці, толочив, м'яв, чавучив і душив її (П. Загребельний); Побіг він навпростець, нічого не минає, Чи нива, чи баштан — не розбирає, Толочить і ламає (Л. Глібов); — Ну не буде ж у тебе хоч на городі нічого! — сичить одужавши баба. Вийшла баба на город, давай витоптувати, давай ірвати (Ганна Барвінок); — Я буду стежки ґрасувати, а ти замітати (Леся Українка); Свині город талують (Словник Б. Грінченка); Тратує озимину худоба, бо земля мокра (Словник Б. Грінченка).