1. Словник синонімів української мови

жарт

ДО́ТЕП (влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком), ДО́КЛАДКА діал., ВІЦ діал.; СІЛЬ розм., ПЕ́РЕЦЬ розм. (те, що надає гостроти словам, висловлюванням). Вона регоче на всю хату і відбиває всі натиски гострим яким словом, влучним дотепом (Г. Хоткевич); — Вона мене злодійкою узива і усякі докладки доклада (Г. Квітка-Основ'яненко); Він вічно теревенив, розповідаючи веселі "віци" — анекдоти, співав коломийки (Григорій Тютюнник); Там (в Афінах) я до мови візьмусь, щоб дзвеніла, як меч, в Демосфена, Дотепом, сіллю била в творах, Менандре, твоїх (переклад М. Зерова); Народ наш любить пісню жартівливу, з привітною посмішкою, а то й з гострим перцем (А. Малишко). — Пор. жарт.

ЖАРТ (щось сказане або зроблене для сміху, розваги), ВИ́ТІВКА, ВИ́ГАДКА, ВИ́ХВАТКА розм.; ЖАРТУ́ШКИ розм., ПРИ́СМІ́ШКА рідше (перев. про сказане). Тодося трохи припала князеві до вподоби своїми жартами та веселою вдачею (І. Нечуй-Левицький); Він завжди розважає партизанів різними витівками (А. Шиян); Черевань більш од усіх уподобав Кирила Тура; усе реготав з його вигадок (П. Куліш); Рідкодуб і Карась разом з усіма реготали з вихватки хитрого Христича (І. Кириленко); Вибачайте, коли се вийшло неначе яка присмішка, — се тільки у мене такий спосіб висловлюватися (Леся Українка). — Пор. до́теп.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жарт — жарт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. жарт — (словесний) ДОТЕП, (брутальний) фарс; ЗЛ. гра слів, пародія, епіграма, шарж|а|; ТЕАТ. комічна п'єска, ВОДЕВІЛЬ; мн. ЖАРТИ, сміхи, смішки, (вчинки) фіглі, витівки, комедіянтство. Словник синонімів Караванського
  3. жарт — [жарт] -та, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. жарт — Жарт, не на жарт, неабияк Іменник жарт — дуже поширений в українській мові, мабуть, через веселу вдачу нашого народу. Це слово часто виступає в народних прислів’ях і приказках, а також у художній літературі: «З жарту й біда часом буває» (М. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  5. жарт — -у, ч. Сказане чи зроблене для розваги, сміху; дотеп, витівка. || Що-небудь несерйозне, незначне. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. жарт — жарт: ◊ масні́ жа́рти вульгарні, непристойні жарти (м, ср, ст)||масні кавалки, перчені дотепи, перчені жарти ◊ перче́ні жа́рти = масні́ жа́рти Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. жарт — Він на жарт украв, а вони на правду б'ють. Іронія, коли громада сама карає зловленого злодія. Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Ліпше бути в веселім настрою, як хорим. Жарт — жартом, а правди не сховаєш. Коли хто оправдує себе жартом. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. жарт — • жарт - веселий, розважальний твір, переважно малої форми. Здавна побутував в усній нар. творчості. Нерідко ставав першоосновою таких жанрів л-ри як бурлеск, інтермедія, водевіль, фарс, набуває худож. Українська літературна енциклопедія
  9. жарт — Жарти, баляндраси, баляси, веселощі, виверт, викрут, глузи, дотеп, дурносміхи, жартушечки, жартушки, зубоскальство, зубоскальці, кпини, насмішки, підколки, підкольки, прикладки, смішки, теревені-белевені, теревені-вені, хахи, хихички, шпилечки... Словник синонімів Вусика
  10. жарт — жа́рти жа́ртами; рідше жарт жа́ртом. Незважаючи ні на що, за будь-яких умов (уживається перев. як протиставлення наступному висловлюванню). Фразеологічний словник української мови
  11. жарт — Жарт, -ту, -тові; -ти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. жарт — ЖАРТ, ч. 1. род. у. Сказане чи зроблене для розваги, сміху; дотеп, витівка. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах