жарт

• жарт

- веселий, розважальний твір, переважно малої форми. Здавна побутував в усній нар. творчості. Нерідко ставав першоосновою таких жанрів л-ри як бурлеск, інтермедія, водевіль, фарс, набуває худож. форм вірша, пісні, частівки, оповідки, анекдоту, небилиці, прислів'я, приказки тощо. Укр. рад. гумористика засвідчує плідне використання Ж. у творчості Остапа Вишні — в його усмішках, фейлетонах, шаржах, пародіях, гротесках (напр., "Вій"). До гуморески жартівливого характеру зверталися С. Олійник, М. Годованець, О. Ковінька. Жартові належить помітне місце у творчості П. Глазового, Д. Білоуса, І. Немировича, О. Жолдака, В. Івановича та ін. Ж. нерідко входить у прозовий або віршований твір як складовий елемент іншої, зокрема епічної, жанрово-стильової структури ("Піднята цілина" М. Шолохова, "Василь Тьоркін" О. Твардовського, "Прапороносці" О. Гончара, "Вир" Григорія Тютюнника та ін.). Поняття "жарт" використовується і як визначення форми невеликого, найчастіше одноактного, драм. твору комедійного змісту.

Літ.: Дей О. Пісенний гумор українського народу. В кн.: Жартівливі пісні. Родинно-побутові. К., 1967.

І. В. Зуб.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жарт — жарт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. жарт — (словесний) ДОТЕП, (брутальний) фарс; ЗЛ. гра слів, пародія, епіграма, шарж|а|; ТЕАТ. комічна п'єска, ВОДЕВІЛЬ; мн. ЖАРТИ, сміхи, смішки, (вчинки) фіглі, витівки, комедіянтство. Словник синонімів Караванського
  3. жарт — [жарт] -та, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. жарт — Жарт, не на жарт, неабияк Іменник жарт — дуже поширений в українській мові, мабуть, через веселу вдачу нашого народу. Це слово часто виступає в народних прислів’ях і приказках, а також у художній літературі: «З жарту й біда часом буває» (М. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  5. жарт — -у, ч. Сказане чи зроблене для розваги, сміху; дотеп, витівка. || Що-небудь несерйозне, незначне. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. жарт — жарт: ◊ масні́ жа́рти вульгарні, непристойні жарти (м, ср, ст)||масні кавалки, перчені дотепи, перчені жарти ◊ перче́ні жа́рти = масні́ жа́рти Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. жарт — Він на жарт украв, а вони на правду б'ють. Іронія, коли громада сама карає зловленого злодія. Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Ліпше бути в веселім настрою, як хорим. Жарт — жартом, а правди не сховаєш. Коли хто оправдує себе жартом. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. жарт — Жарти, баляндраси, баляси, веселощі, виверт, викрут, глузи, дотеп, дурносміхи, жартушечки, жартушки, зубоскальство, зубоскальці, кпини, насмішки, підколки, підкольки, прикладки, смішки, теревені-белевені, теревені-вені, хахи, хихички, шпилечки... Словник синонімів Вусика
  9. жарт — жа́рти жа́ртами; рідше жарт жа́ртом. Незважаючи ні на що, за будь-яких умов (уживається перев. як протиставлення наступному висловлюванню). Фразеологічний словник української мови
  10. жарт — ДО́ТЕП (влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком), ДО́КЛАДКА діал., ВІЦ діал.; СІЛЬ розм., ПЕ́РЕЦЬ розм. (те, що надає гостроти словам, висловлюванням). Вона регоче на всю хату і відбиває всі натиски гострим яким словом, влучним дотепом (Г. Словник синонімів української мови
  11. жарт — Жарт, -ту, -тові; -ти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. жарт — ЖАРТ, ч. 1. род. у. Сказане чи зроблене для розваги, сміху; дотеп, витівка. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах