жилець

ЖИ́ТЕЛЬ (той, хто живе у певній країні, населеному пункті тощо), МЕ́ШКАНЕЦЬ, ЖИТЕ́ЦЬ розм., ПОЖИЛЕ́ЦЬ розм., ЖИЛЕ́ЦЬ рідше, ОБИВА́ТЕЛЬ заст., НАСЕ́ЛЬНИК рідко. — Хто я такий? Місцевий житель (А. Шиян); Я мешканець міста, де барвами пишно неонове сяйво вогнів розцвіло (Д. Луценко); Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Панас Мирний); По деяких місцях навесні місцеві пожильці виїздять човнами на морські коси (Остап Вишня); В Кишиневі на сто тисяч жильців тоді не було ні одної газети (І. Нечуй-Левицький); На тротуарах мирні обивателі розступаються, дають мені дорогу (П. Колесник); Ухвалює (Еней) вийти І роздивитись кругом,.. хто тут насельником — звір чи людина (М. Зеров). — Пор. 1. громадя́нин.

КВАРТИРА́НТ, КВАРТИРОНАЙМА́Ч, ПОЖИЛЕ́ЦЬ, КВАТИРА́НТ розм., КОМІ́РНИК розм., ЖИЛЕ́ЦЬ розм., ПОСТОЯ́ЛЕЦЬ заст. В комунальній квартирі було вісім квартирантів (Остап Вишня); — А дітей у вас, певно, з десятеро. Я не приймаю до себе на квартиру пожильців з дітьми (І. Нечуй-Левицький); (Котя:) Кватиранти йдуть. Ух, і народ студенти. Гопкомпанія (І. Микитенко); Шостий комірник, ученик сьомого класу гімназіального, Микола Демідов, лежав також на ліжку біля вікна (О. Маковей); Зачинені віконниці у його кватирі давали ознаку на всю улицю, що їх жилець перебрався кудись інде (Панас Мирний); — Адже ви у нас не якийсь постоялець, а гість у домі (І. Франко).

ПОЖИЛЕ́ЦЬ (той, хто живе, мешкає у певному приміщенні, будинку), ЖИЛЕ́ЦЬ, МЕ́ШКАНЕЦЬ, ЖИТЕ́ЦЬ розм. Другого пожильця комісарового кабінету звали Сергієм Салагатовим (Ю. Збанацький); Другого ранку зачинені віконниці у його кватирі давали ознаку на всю улицю, що їх жилець перебрався кудись інде (Панас Мирний); В коридор повибігали мешканці готелю (О. Десняк); Над шанцями світової війни скреготали чавунні зуби смерті і жерли кинуті оселі, а житці їхні з малими дітьми, склавши убогі манатки на вози, тяглися битими шляхами на тихий схід (О. Слісаренко).