качати

КОТИ́ТИ (пересувати круглий предмет, обертаючи його), СКО́ЧУВАТИ, ТОЧИ́ТИ розм.; КАЧА́ТИ розм. (у різні боки); ПРОКО́ЧУВАТИ (на певну відстань). — Док.: скоти́ти, покоти́ти, сточи́ти, прокоти́ти. Вітер котив курай та перекотиполе (Ю. Яновський); Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери (І. Нечуй-Левицький); Скаже мені робити — під гору камінь точити (Словник Б. Грінченка); І, не послухавши зайчати, їжак схопив отой клубок та як почне його качати й перекидать через дубок (Н. Забіла).

НАКАЧА́ТИ що чим, що в що (наповнити що-небудь повітрям, рідиною тощо за допомогою насоса або іншого приладу); НАПОМПУВА́ТИ (звичайно за допомогою помпи); НАМЛИНКУВА́ТИ що в що, діал. (звичайно про повітря); НАГНІТИ́ТИ що в що (за допомогою потужних насосів, компресорів і т. ін.). — Недок.: нака́чувати, кача́ти, напомпо́вувати, помпува́ти, млинкува́ти, нагніта́ти. Накачати шину; Дівчина похапцем накачала в казан води (О. Донченко); Кинеться (Олексій) до колодязя, що перед хатою, і напомпує повне корито води (П. Куліш); Чому ж ти млинка де не роздобув та свіжого воздуху (повітря) не намлинкував до ями? (І. Франко); Червонофлотці поволі нагнітали помпами повітря в шланги, проведені до водолазів (М. Трублаїні).

ХИТА́ТИ що, чим (надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз), ВИХИ́ТУВАТИ, ХИЛИТА́ТИ, КОЛИХА́ТИ, КОЛИСА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ТЕЛІПА́ТИ розм., ТІ́ПАТИ розм., ХИБА́ТИ розм., ХИЛЯ́ТИ розм., ТЕРМОСИТИ розм., МЕТА́ТИ розм.; КАЧА́ТИ розм. (на воді). — Док.: хитну́ти, хилитну́ти, колихну́ти, колиснути, коливну́ти, метну́ти, похитну́ти, схитну́ти. Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни (Григорій Тютюнник); Юра вмощується в рогатині, немов у кріслі... Вітер ніжно хилитає його сюди і туди (Ю. Смолич); Плине білий човник, хвилечка колише, хвилечка гойдає (Леся Українка); Легенький вітерець колисав плюмажі над високими ківерами (Н. Рибак); Тихі вітри коливали дзвоники, і вони дзвеніли й розливали в небі райські мотиви (І. Нечуй-Левицький); Дивлюсь — бреде він із школи сердитий, на товаришів ніякої уваги не звертає, теліпає сумкою з книжками (О. Донченко); Поміж другими й старий дяк тіпає головою (Панас Мирний); Гуцули.. збилися такою лавою, що нею хиляло, як хвилею на морі (Г. Хоткевич); Крім шуму бурі, що термосила могутніми коронами дуба, не чути було нічого (І. Франко); Чути лише плюскіт дощу, дзюрчання струмків та глухий шум дерев, що їх безжально метає вітер, січе дощ (А. Шиян); (Геннадій:) Як їх не качає, як не стукаються вони під час шторму, а голова не болить! (З. Мороз); Тихо шуміли вікові ялини, мрійно похитуючи обважнілими верхівками в сліпучо-білих снігових шапках (Я. Качура); Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта).