спадати

ЗВИСА́ТИ (про предмети — висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). — Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку — вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все — вуси, волосся, старий мундир — звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАЛЯГА́ТИ на що (про темряву, мряку, туман і т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь), НАВИСА́ТИ над чим, ОПУСКА́ТИСЯ на що і над чим, СПАДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ на що і над чим. — Док.: налягти́, нави́снути, опусти́тися, спа́сти, спусти́тися. Тиша налягла на весь світ, м'яка і тепла (В. Собко); Ніч нависала над мертвим степом (С. Голованівський); Згори на верхоліття лісу спускався сизий присмерк (М. Стельмах); І тільки як спали на землю вечірні сутінки, — прининився бій (П. Кочура); Темний морок спустився на землю (Панас Мирний). — Пор. 1. насува́тися.

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.

I. ОПАДА́ТИ (ОБПАДА́ТИ) (про листя, пелюстки, плоди тощо — відриваючись, летіти вниз), ПА́ДАТИ, ОБЛІТА́ТИ, СПАДА́ТИ, ОБСИПА́ТИСЯ (ОСИПА́ТИСЯ), СИ́ПАТИСЯ, ОББИВА́ТИСЯ (під дією ударів); ОБВІВА́ТИСЯ рідше (про листя, пелюстки). — Док.: опа́сти, обпа́сти, облеті́ти, спа́сти, обси́патися (оси́патися), обби́тися, обві́ятися. Літечко минає, листя опадає (П. Куліш); Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю (О. Довженко); Облітає пух з тополі І лягає тихо долі (М. Рильський); Наступили ті осінні тихі та смутні дні,.. коли спадає з дерева останнє пожовкле листя (С. Васильченко); Білі пелюстки (квіток черешні) обсипались на землю, як сніг (О. Донченко); Осипалось листя, пішли дощі, холоди (А. Головко); Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину (І. Нечуй-Левицький).

ОСІДА́ТИ на кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. — лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ), ВИПАДА́ТИ (про росу). — Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся (влягти́ся), ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого — стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них (жінок) густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).

СЛА́БНУТИ (ставати меншим за ступенем вияву), СЛА́БШАТИ, СЛАБІ́ТИ, СЛАБІ́ШАТИ, ПОСЛА́БЛЮВАТИСЯ, ПОСЛАБЛЯ́ТИСЯ, ОСЛА́БЛЮВАТИСЯ, МЕНШАТИ, ЗМЕ́НШУВАТИСЯ, ПРИМЕ́НШУВАТИСЯ, ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, СПАДА́ТИ, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, ПЕРЕСІДА́ТИСЯ (перев. про мороз, холод); УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ) (перев. про явища природи); ЛЕ́ГШАТИ, ПОЛЕ́ГШУВАТИСЯ, ВІДПУСКА́ТИ, ВІДЛЯГА́ТИ, УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), ПОПУСКА́ТИ, ПРИТУПЛЯ́ТИСЯ, ПРИТУ́ПЛЮВАТИСЯ (про біль, хворобу, неприємні відчуття тощо); РОЗРЯДЖА́ТИСЯ (про напружену ситуацію). — Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бнути, посла́бти, посла́бшати, послабі́шати, посла́битися, осла́битися, зменшитися, приме́ншитися, зни́зитися, спа́сти, поме́ншати, віддали́тися, пересі́стися, улягти́ся (влягти́ся), поле́гшати, поле́гшитися, відпусти́ти, відлягти́, попусти́ти, притупи́тися, розряди́тися. Гул від кроків слабнув (Ірина Вільде); Голос його блякне, слабне (А. Хорунжий); Діяльність "Гарту" влітку значно слабшала, бо основні кадри, особливо студенти, роз'їжджались по селах додому (з журналу); Вгорі зараз же відчули, що з окопу стрілянина зменшилась (Григорій Тютюнник); Відчутно спадала денна спека (В. Минко); "От лихо, — думає Кирило, — хоч би мороз пересідався, або що" (А. Тесленко); Досвітня метушня по дворах та вулицях вже вляглася (Дніпрова Чайка).

СПАДА́ТИ (про воду — знижувати свій рівень, зменшуватися за обсягом), ОПАДА́ТИ, УБУВА́ТИ, ПА́ДАТИ, ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ПОНИ́ЖУВАТИСЯ (про рівень води). — Док.: спа́сти, опа́сти, убу́ти, упа́сти (впа́сти), зни́зитися, пони́зитися. За Таманню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води (Григорій Тютюнник); Вода буде — та й убуде: аби мерщій сніг з землі (Панас Мирний).

СТІКА́ТИ (про воду — текти вниз), СПЛИВА́ТИ, ЗБІГА́ТИ, СПАДА́ТИ. — Док.: стекти́, спливти́, сплисти́, спли́нути, збі́гти, спа́сти. Старий витягає з води вудочку.. По ній стікає крапельками вода (В. Гжицький); На дні дебри росла трава, буйна, висока, бо сюди спливала дощова вода (Лесь Мартович); Шумить вода, збігаючи з гори у річку (Панас Мирний); Вода каскадами спадала в басейн (П. Панч).

ХУ́ДНУТИ (ставати худим або худішим, втрачати на вазі), СО́ХНУТИ, ВИСИХА́ТИ, МАРНІ́ТИ, МІЗЕРНІ́ТИ, ОПАДА́ТИ розм., СТУХА́ТИ жарт.; СПАДА́ТИ (перев. із сл. тіло). — Док.: сху́днути, поху́днути, похуді́ти, оху́днути рідше зсо́хнути (зсо́хти), ви́сохнути (ви́сохти), посо́хнути (посо́хти), посхну́ти, охля́нути (охля́ти), змарні́ти, помарні́ти, змізерні́ти, помізе́рніти, опа́сти, сту́хнути. Вона худла і блідла, чуючись трохи послабленою від посту при важкій праці в школі (М. Коцюбинський); За час, протягом якого я тут не був, тітка схудла, постарішала, очі їй попровалювались під лоба (Є. Гуцало); Коли надійшла осінь і зігнала його (діда) з любимих полонин, він марнів, сох, видимо, аж до відживляючої весни (І. Франко); Він боявся, що ми з Данилом так охлянемо на кислому молоці, що не зможемо тримати молотка в руках (М. Чабанівський); За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла; лице осунулось, і очі неначе пригасли (І. Нечуй-Левицький); — Тонна в бикові, а ти йому даєш два кілограми дерті? Травою щоб жив? .. Щоб охуд, опав? (К. Гордієнко); Доки багатий стухне, бідний з голоду опухне (прислів'я); — Усе, було, тружусь, роблю — Аж з тіла спала (Л. Глібов). — Пор. 1. марні́ти.