стримувати

ЗАТРИ́МУВАТИ (залишати, утримувати кого-, що-небудь на якийсь час у певному місці, положенні), ЗАДЕ́РЖУВАТИ, БАРИ́ТИ, ГА́ЯТИ, ЗАГА́ЮВАТИ, ВГА́ЮВАТИ (УГА́ЮВАТИ) розм., ЗАБА́РЮВАТИ розм., ЗАБАРЯ́ТИ розм.; ТРИМА́ТИ, ДЕРЖА́ТИ (не відпускаючи). — Док.: затри́мати, заде́ржати, забари́ти, зага́яти, вга́яти (уга́яти). Я все поривався повернутися додому, але Семен Порфирович мене затримував (Л. Смілянський); Діти скоренько позлізали з плота й хотіли-таки зараз до Трьох лісків іти, але Тетяна задержала їх (Н. Кобринська); (Пріся:) Ой, Настуня, не бари мене, там же дома турбуються, де я поділась (С. Васильченко); — Іди, я тебе не гаятиму (А. Метлинський і М. Костомаров); — От загаяла, бісова баба! — мовив становий. — А ще кажуть, що в станового немає діла? З однією такою бабою скілько мороки набралися?.. (Панас Мирний); (Старости і бояри:) Забарила нас та Максимова мати Ласкавими словами, Солодкими медами (М. Кропивницький); Через це, щоб не забаряти Вас, так хутко і рвуся з цим листом (Панас Мирний); (Любов:) Ідіть собі спати, я не держу вас (Леся Українка). — Пор. 3. стри́мувати.

ЗАТРИ́МУВАТИ (заважати, пере-шкоджати кому-, чому-небудь рухатися, розвиватися тощо з належною швидкістю), ЗАДЕ́РЖУВАТИ, СТРИ́МУВАТИ, УТРИ́МУВАТИ (ВТРИ́МУВАТИ), ПРИТРИ́МУВАТИ, ГАЛЬМУВА́ТИ, ЗАГАЛЬМО́ВУВАТИ, УПОВІ́ЛЬНЮВАТИ (ВПОВІ́ЛЬНЮВАТИ), СПОВІ́ЛЬНЮВАТИ, ЗДЕ́РЖУВАТИ розм., ПРОВОЛІКА́ТИ розм. — Док.: затри́мати, заде́ржати, стри́мати, утри́мати (втри́мати), притри́мати, загальмува́ти, упові́льнити (впові́льнити), спові́льнити, зде́ржати, проволокти́, опізни́ти заст. Затримувати суспільний розвиток; Глибокий яр, прудкий потік мене щомить задержують (Уляна Кравченко); — Природа речей двоїста, і ці самі звички, що надають сталості нашому життю.. разом з тим гальмують наш поступ до вищих життєвих форм (В. Підмогильний); Наче хтось навмисне підсунув йому такий волохатий папір, що перо раз у раз надибує на якісь горбки, чіпляється і уповільнює лет мислі (Н. Рибак). — Пор. 1. зупиня́ти, 1. стри́мувати, 1. упові́льнювати.

СТРИ́МУВАТИ (уповільнювати рух кого-, чого-небудь, примушувати когось або щось зупинятися), ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ЗДЕ́РЖУВАТИ розм. — Док.: стри́мати, приде́ржати, зде́ржати. Аж десь на горі.. він стримав захеканого коня (І. Ле); Черевань так і зарюмав та одною рукою сльози втирає, а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш); Я мав нечоловічу силу; кулаком, як довбнею, вбивав вола, здержував у млині шестірню (О. Стороженко). — Пор. 2. затри́мувати.

СТРИ́МУВАТИ (про почуття, переживання, біль і т. ін. — не давати виявлятися повною мірою), ГАМУВА́ТИ, УГАМО́ВУВАТИ (ВГАМО́ВУВАТИ), ПОГАМО́ВУВАТИ, ПРИГАМО́ВУВАТИ, ТАМУВА́ТИ, ЗАТАМО́ВУВАТИ, УТАМО́ВУВАТИ (ВТАМО́ВУВАТИ) рідше, ГЛУШИ́ТИ, ЗАГЛУША́ТИ, ЗАГЛУ́ШУВАТИ, ПРИГЛУ́ШУВАТИ (ПРИГЛУША́ТИ), ГАСИ́ТИ, ЗГАША́ТИ, ПРИГАШАТИ (ПРИГА́ШУВАТИ), УГАША́ТИ (ВГАША́ТИ), БОРО́ТИ, ПЕРЕБО́РЮВАТИ, БОРО́ТИСЯ з чим, ПРИБО́РКУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ (ВДЕ́РЖУВАТИ), ЗДЕ́РЖУВАТИ розм., УПИНЯ́ТИ (ВПИНЯ́ТИ) розм., ТЛУМИ́ТИ розм., ЗАТИСКА́ТИ рідше, ЗАТИ́СКУВАТИ рідше. — Док.: стри́мати, загамува́ти, угамува́ти (вгамува́ти), погамува́ти, пригамува́ти, затамува́ти, утамува́ти (втамува́ти), заглуши́ти, приглуши́ти, загаси́ти, згаси́ти, пригаси́ти, угаси́ти (вгаси́ти), переборо́ти, прибо́ркати, подави́ти, придави́ти, удуши́ти (вдуши́ти), придуши́ти, згніти́ти, уде́ржати (вде́ржати), зде́ржати, упини́ти (впини́ти), затлуми́ти, стлуми́ти, зати́снути, проковтну́ти із сл. образа, докір і т. ін. (не відповісти на щось образливе, неприємне). — Вишкребок! Злидень з битого шляху! .. Ці слова, мов батоги, періщать парубка, він ледве стримує гнів (М. Стельмах); Люди вигадали поминки, щоб клопотами гамувати біль, щоб за сутнім утекти від померлого (Ю. Мушкетик); Захар.. привітався за обидві руки, ніяк не вгамовуючи свого здивування, навіть хвилювання (І. Ле); Василеві закортіло тої ж миті розбудити всіх.. Та він погамував те своє бажання, але вже до ранку не заснув (П. Загребельний); Хлопець забув про рани, спохвату махнув рукою, охнув, прикусив губу, тамуючи біль (С. Журахович); Я слухала уважно, затамувавши подих (М. Чабанівський); Він ніяк не міг втамувати тремтіння (О. Бойченко); Хвиля обурення глушить усе, що він збудив у мені своїми словами (В. Речмедін); Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П. Грабовський); Бажання мати добрі гроші приглушувало в ньому тимчасовий острах і нерішучість (А. Шиян); Вона (баба), її тиха мова гасила його лютощі (Панас Мирний); Я зумів чуття згасить І крихти щастя не просить (С. Крижанівський); Згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре (Т. Шевченко); Дружина припадає до подушки, борючись зі сном (М. Стельмах); — Ні, ні! — без жалю давив я у собі всякий протест, — ніяких думок! (С. Васильченко); Намагалась (Юля) подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко); Згнічуючи своє кохання, не довго змогла вона держати гору над своєю романтичною вдачею (Ганна Барвінок); Галя.., хоч і плакала, але тихо, силкуючися вдержувати сльози (Б. Грінченко); Жінка зробила зусилля, впинила в собі плач (С. Васильченко); (Прісцілла:) То стогін болю. Я його тлумила, поки могла (Леся Українка); Я затискав у серці муку (М. Рильський).

СТРИ́МУВАТИ (не радити, не дозволяти робити, здійснювати щось, відмовляти від якогось вчинку, дій і т. ін.), СПИНЯ́ТИ, УТРИ́МУВАТИ (ВТРИ́МУВАТИ), ПРИДЕ́РЖУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ (ВДЕ́РЖУВАТИ), ЗДЕ́РЖУВАТИ розм., УПИНЯ́ТИ (ВПИНЯ́ТИ) розм., УГО́ВКУВАТИ (ВГО́ВКУВАТИ) розм. — Док.: стри́мати, спини́ти, утри́мати (втри́мати), придержати, уде́ржати (вде́ржати), зде́ржати, упини́ти (впини́ти), уго́вкати (вго́вкати). Вона могла б його стримати, вдержати тут силою свого почуття, .. але Тоня не зробила цього, бо хіба може вона прикувати його до себе..! (О. Гончар); (Старшина первий:) Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Т. Шевченко); Збери всі човни, що остались, І гарно зараз їх оправ; Придерж своїх, щоб не впивались, І сю Сицилію остав (І. Котляревський); — Овва, Миколо! Овва! Так не годиться голові! Овва! Люде почують, будуть тюкати. Ви ж голова, — здержував Чабанця десяцький (І. Нечуй-Левицький); Довго вони вдвох говорили, довго впиняла вдова Загірня Оленку, лякала її світом широким, людьми чужими (П. Куліш). — Пор. 1. затри́мувати.