труситися

БОЯ́ТИСЯ без додатка, кого-чого або з інфін. (відчувати страх перед ким-, чим-небудь), ПОТЕРПА́ТИ без додатка або з інфін., СТРАХА́ТИСЯ підсил. розм., СТРАШИ́ТИСЯ підсил. розм., ДРИЖА́ТИ без додатка, перед ким, підсил. розм., ТРЕМТІ́ТИ без додатка, перед ким, рідше чим, підсил. розм., ТРУСИ́ТИСЯ без додатка, перед ким, чим, підсил. розм., ТРЕПЕТА́ТИ без додатка, перед ким, чим, підсил. розм., ТРІПОТА́ТИ (ТРІПОТІ́ТИ) без додатка, перед ким, рідше чим, підсил. розм.; ДРЕ́ЙФИТИ без додатка, фам. (боятися труднощів, небезпеки). Вона боялась, що п'яний чоловік почне зараз же неприємну розмову, а ще більше страшилася його важких кулаків (А. Шиян); Коли ведмедя четверо гайдуків водили по вулицях, люди потерпали, дітей на горище ховали (Н. Рибак); Катя не вірила своїм вухам, страхалась божевільних вогників у Григорієвих очах (А. М'ястківський); — Я поговорю перед смертю з тими, хто пам'ятає славні бої!.. Перед ким тремтіли вороги трудящих в історичних наших боях під Броварами, у Вінниці... (О. Довженко); "На те, — каже, — щука в морі, Щоб трусивсь карась" (Л. Глібов); — Не дрейф, Іване Силовичу! Раз ти свідомо упіймав цього субчика, так ми тобі все прощаємо (Г. Епік). — Пор. 1. ляка́тися.

СИ́ПАТИСЯ (про щось сипке, дрібне — переміщатися вниз), ТРУСИ́ТИСЯ, ПА́ДАТИ, ВИСИПА́ТИСЯ, ВИПАДА́ТИ (сипатися звідкись); СІ́ЯТИСЯ (падати дрібними часточками згори; про борошно, насіння, зерно тощо — падати крізь отвори); ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ (крізь отвори); РОЗСІВА́ТИСЯ, РОЗСІ́ЮВАТИСЯ (на якомусь просторі); ТЕКТИ́, СТІКА́ТИ (безперервним потоком); ЦІДИ́ТИСЯ (тонким струменем). Велетень у шинелі рушив ходом сполучення.. і пісок сипався за чоботи і шинелю (Григорій Тютюнник); Сніг трусився з стріхи, наче сухий пісок (І. Нечуй-Левицький); Жито достигло враз, воно аж дзвеніло і вже почало висипатись (О. Донченко); Щось у мене дома діється: На решето мука сіється, А на сито підсівається, Сама діжа учиняється (пісня); В млині поскрипує немудра снасть й мука тече (М. Стельмах); З коша блідим струмком стікає борошно (І. Кириленко); Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою (Я. Качура).

СКУПИ́ТИСЯ на що, без додатка і з інфін. (неохоче витрачати що-небудь, уникати витрат), СКУПУВА́ТИ рідше, ТРУСИ́ТИСЯ над чим і без додатка, підсил., ТРЕМТІ́ТИ над чим, підсил., ДРИЖА́ТИ підсил., ТРЯСТИ́СЯ над чим, підсил. розм. — Док.: поскупи́тися, поскупува́ти. — Як кого, то годує (Кіндрат) і поїть. Для своїх підлабузників не скупиться на народне добро (А. Головко); Та не скупую я ніколи для гостей (М. Рильський); Густав обурений.. Доки він з матір'ю буде труситися над кожною кроною (А. Хижняк); — Засвіти, Горпино, якогось мигунця. А то кат зна чим капариш, — говорить так, начебто не він, а дружина так тремтить над гасом (М. Стельмах); Дрижав (цар Латин), як Каїн, за алтин (І. Котляревський).

ТРЕМТІ́ТИ (трястися від частих і коротких коливальних рухів), ДРИЖА́ТИ, ЗДРИГА́ТИСЯ, ЗДРИГА́ТИ, ЗДРИ́ГУВАТИ рідше, ТРУСИ́ТИСЯ, ТІ́ПАТИСЯ, КОЛОТИ́ТИСЯ, ДРИГОТІ́ТИ діал., ДИЛЬКОТА́ТИ (ДИЛЬКОТІ́ТИ) діал. (про тіло — від холоду, страху); ТРІПОТА́ТИСЯ (ТРІПОТІ́ТИСЯ) (часто, дрібно); ДВИГТІ́ТИ, ДВИГОТІ́ТИ підсил., ДВИЖА́ТИ діал., ТРЯСТИ́СЯ, СТРЯСА́ТИСЯ, СТРУ́ШУВАТИСЯ (під впливом сили). — Док.: затремті́ти, здригну́тися, здригну́ти, задрижа́ти, затруси́тися, заті́патися, заколоти́тися, задилькота́ти (задилькоті́ти), задвигті́ти, затрясти́ся, стрясти́ся, струси́тися. Земля тремтить у млості І ронить пелюстки, І невідомі гості Злітаються в садки (М. Рильський); Були тут страшнії гармати. Од вистрілу дрижали хати (І. Котляревський); Земля і гори здригалися від вибухання бомб і снарядів (В. Кучер); Худі плечі (Ганни) гостро настовбурчились, здригаючи під збитою хусткою (І. Микитенко); Голова Петру гнівно трусилася, руки стискалися, наче він ладен був кинутися на зятя і побити його (М. Чабанівський); Шура відчула, що вона перемерзла до кісток — все тіло на ній тіпалося (О. Гончар); Буває так, що тільки гляне і вже зурочить — зараз нападе на людину пропасниця: так і труситься, так і колотиться! (Грицько Григоренко); Страшний шум водопаду, від котрого аж земля дриготіла, звіщав, що вода прибула велика (І. Франко); Ноги угиналися, дилькотіли, в очах тьмилося (О. Ковінька); Гупають сільські чоботи, миготять підтички і тріпотять на вітрі стрічки в дівчат (М. Коцюбинський); Парашут Кудрявого вони замаскували під осокором, листя якого тріпотілося на свіжому осінньому вітерцеві (П. Автомонов); Від безперервних вибухів двигтіли, стрясались стіни (Я. Баш); Під'їздили тяжкі грузовики. Під ними двиготіла земля (І. Микитенко); — А прокинувся він, мій пустунчик, і гуком його в хаті аж сохи движать! (Марко Вовчок); Хлопці дзвонили в дзвони, аж дзвіниця тряслась (І. Нечуй-Левицький); "Мирний" рипить усіма своїми зв'язками і наче стогне і здригається і, стрімко хитаючись, пірнає бугшпритом у воду і знову струшується, винирнувши з води (О. Довженко). — Пор. 4. би́тися, 1. сі́патися.