тріумф

ПЕРЕМО́ГА (у бою, двобої, змаганні), ЗВИТЯ́ГА поет., вікто́рія уроч., заст., ПОБІ́ДА поет. заст.; ТРІУ́МФ, ТОРЖЕСТВО́ уроч. (повна, блискуча). — Плацдарм відбив усі атаки, захопив дванадцять танків та панцирників. Це була блискуча перемога (Ю. Яновський); Військо верталося на Україну з великими звитягами (Н. Рибак); — Негайно ж віддати наказ усім священнослужителям полків, щоб правили молебні за здоров'я славного російського воїнства і дарування йому вікторії (С. Добровольський); Або смерть, або побіда! — Се наш оклик боєвий (І. Франко); — Бувають поразки, важливіші за перемогу, — сказав директор школи й дружньо-іронічно поздоровив Кульбаку з.. тріумфом (О. Гончар); За тріумф у мистецтві треба дорого платити (М. Слабошпицький); Торжество життя над смертю (І. Цюпа).

РА́ДІСТЬ (почуття задоволення, приємність), РА́ДОЩІ мн., РАДІ́ННЯ розм.; УТІ́ХА (ВТІ́ХА), ОТУ́ХА діал. (те, що втішає); ВІДРА́ДА, РОЗРА́ДА розм., ВІДРА́ДОЩІ мн. діал., ВІДРА́ДІСТЬ (ВІДРА́ДНІСТЬ) розм. (те, що дає задоволення); ТОРЖЕСТВО́ (з приводу перемоги, успіху); ТРІУ́МФ (з приводу успіху); ПРО́СВІТОК, ПРО́СВІТ (тимчасове, короткочасне почуття). Еней од радості не стямивсь, Що Турн виходить битись з ним (І. Котляревський); О, перекинь моста, моя немудра пісне, До радощів людських і до людських зусиль (М. Рильський); Зворушені, ввійшли ми в оце світле царство молодого життя, і воно зустріло нас хмільним гомоном безжурних веселощів і молодого радіння (Ю. Смолич); Всіх згадали, та забули Помолитися за тих, Хто конає в злій неволі Без відради та утіх (П. Грабовський); Ще прийде отуха на людей, що дозволили собі ярма надіти (П. Панч); Усе навіює відраду — і вітряки, й сади густі (В. Сосюра); А тепер я не знаходжу Для серця розради (І. Франко); Молодощі, відрадощі! На серденьку своя воля (Ганна Барвінок); Одрадість у серці розквітла (Леся Українка); Не маю я відрадності від свого нелюба (П. Чубинський); Марусякові почало здаватися, що таки дійсно Юріштан сидить.. Злобою і торжеством переповнилося серце опришка (Г. Хоткевич); За столом здіймався страшенний заколот.. Кінчалось звичайно тріумфом слабішої сторони, та в ґрунті були задоволені всі (М. Коцюбинський); — Коли б не здичавіти в цих закутках. Тільки й просвітку, що з тобою (І. Ле); Знову невсипуща журба захопила її в свої цупкі обіймища.. Ні, немає розгадки, просвіту не видно! (Панас Мирний).

У́СПІХ (позитивний наслідок роботи, справи, змагання і т. ін.), ДОСЯ́ГНЕННЯ, УДА́ЧА, ЗДОБУ́ТОК, ПЕРЕМО́ГА, ТАЛА́Н, ЩА́СТЯ, ЗВЕ́РШЕННЯ перев. уроч., книжн., ПО́СТУП заст.; ТРІУ́МФ (блискучий публічний успіх); РЕКО́РД (найвищий наслідок у якійсь роботі). (Юля:) У мене в інституті такі успіхи... Грамотою нагородили (З. Мороз); — Наша експедиція не пройшла марно. Ми вже й зараз можемо сказати про наші досягнення (О. Донченко); Письменницька робота надзвичайно складна. Тут можливі і свої удачі, здобутки, можливі і невдачі, зриви (з журналу); Ці дипломи в різний час присуджено Сашкові за перемоги на змаганнях радіолюбителів-короткохвильовиків (О. Гончар); Я виливаю кров щоднини в ямби І нелегким радію таланом (Д. Павличко); Трудові звершення; Мама обіцяла доні за добрий поступ у науці рожеву шовкову сукенку (Ірина Вільде); Запуск космічних кораблів — справжній тріумф науки і техніки; Ївжин батько поставив рекорд по сівбі (О. Донченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тріумф — тріу́мф іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. тріумф — [тр'іумф] -фу, м. (на) -ф'і, мн. -фие, -ф'іy Орфоепічний словник української мови
  3. тріумф — ТРІУ́МФ, у, ч. 1. У Стародавньому Римі – урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни, що супроводжувався виявом почестей. Словник української мови у 20 томах
  4. тріумф — Блискуча перемога Словник застарілих та маловживаних слів
  5. тріумф — -у, ч. 1》 У Стародавньому Римі – урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни. 2》 Видатний, блискучий успіх, перемога; торжество. || Взагалі перемога, успіх кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. тріумф — тріу́мф (лат. triumphus) 1. У Стародавньому Римі урочистий вступ у столицю полководця-головнокомандуючого та його армії після переможного закінчення війни. 2. Видатний успіх, торжество з нагоди визначної перемоги. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. тріумф — ТРІУ́МФ, у, ч. 1. У Стародавньому Римі — урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни, що супроводжувався виявом почестей. Словник української мови в 11 томах
  8. тріумф — тріумф (тріумфальна пам'ятка) (лат.) Монумент у вигляді обеліска, колони, кургану, храму та інших форм, призначений увічнити місце військової перемоги на полі битви, шлях переможців, видатну подію в історії народу, держави. Архітектура і монументальне мистецтво