розумний

світла (ясна) голова у кого; має голову на плечах (на в’язах): [є] голова на плечах (на в’язах) у кого; (кмітливий) має розум у (в) голові; з головою (з розумом); бистрий на розум; живого ума; (збагачений знаннями, навчений) з натоптаною головою; (який відзначається неабиякими розумовими здібностями) розуму (ума) палата у кого; зірки (звізди, розм.) з неба хапає (знімає, здіймає); тільки (трохи) зорі (звізди, розм.) з неба не знімає; повний (золотий) лоб у кого; макітра розуму в кого, жарт.; (який має здоровий глузд перев. фам.) розуму не позичати кому; має лій (олію) в голові; є лій (олія) в голові в кого; не в тім’я (не в потилицю) битий; (про людей недурних, але зарозумілих, ірон.) [наче] всі розуми поїв (поїла, поїло); розуму як наклано (в голові) в кого.

– До чого ж у вас мудра та світла голова! – Може, ви трохи й переоцінюєте мої якості, але знаходитеся близько до істини, – вклонився їй Мокроступ (Тарновський, Як на довгій ниві, 1958, с. 104); Олекса завжди правду говорить. Ясна в хлопця голова (Цюпа, Назустріч долі, 1958, с. 256); Хе-хе, і Корній має голову на плечах (Стельмах, 1, 1982, с. 167); [Ланкова:] – Він [голова колгоспу] за все наше господарство дбає. У мене ланка, і то стільки клопоту, а тут – колгосп, мільйонами орудує. Тут добру треба голову мати на в’язах (Большак, Образа, 1980, с. 12); [Свирид:] У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся… [Пилип:] Побачиш порожнє місце (Кропивницький, 2, 1958, с. 49); –У Панаса ще є голова на в’язах, а в голові трохи олії, я ніколи не пропаду! (Гуцало, З вогню воскресли, 1980, с. 41); –Я не сказав би, – кохати не заборониш… Але ж батьки повинні мати розум у голові – то річ інша (Яновський, 1, 1958, с. 631); – Недавно купили, – вказавши поглядом на буфет, з гордістю сказала Мотря. – Хто з головою, той і зараз живе – не горює (Нечай, Любов і пам’ять, 1984, с. 87); Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Тютюнник, Вир, 1964, с. 28); Бистра на розум, вона розмовляла так жваво й дотепно, що слухати її не можна було без задоволення і теплої посмішки (Гримайло, Незакінчений роман, 1962, с. 17); – Тому панове козаки можуть, не накликавши на себе немилості пана Круля, обрати на гетьмана людину твердої руки, живого ума, шляхетності та багатства (Басенко, Початок, 1982, с. 162); Баба розказувала. Їй любо було одкривати світ його очам, – утішно думати: з якою натоптаною головою виросте її онуча (Панас Мирний, 1, 1968, с. 56); Розуму палата, та ключ від неї загублений (Українські народні прислів’я, 1955, с. 250); У нього розуму палата, та грошей малувато (Українські народні прислів’я, 1963, с. 323); – Ви тільки гляньте, що накоїв наш попередній нерозумний голова! Тут треба десять років світлій голові із палатою ума працювати, щоб толку якось добитись (Рад. Україна, 15 листоп., 1962, с. 2); Яку б вона розмову не розпочала, з ким би не побачилася, уже вона завжди зверне на Василя. І сякий, і такий, звізди з неба здіймає (Панас Мирний, 1, 1968, с. 424); А про Василя вже того – і такий і он який, трохи не зорі з неба зніма (Панас Мирний, 4, 1955, с. 14); Ні, не забуть цього до гроба, коли побив мене йолоп за те, що в мене повний лоб, а в нього порожньо у лобі (Сосюра, 2, 1958, с. 364); І люди є такі ледачі, Мудрують..: Ми, бачте, сила, ми – стовби. У нас, мов, золоті лоби (Глібов, Вибране, 1951, с. 68); – Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 136); Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 406); – Що ж там робиться? – хотів допитатись Мар’ян. – Коли маєш лій в голові, сам розчовпеш, – відповів Лесь (Стельмах, 2, 1982, с. 207); Був він чоловік сердечний, у голові мав олії не трохи та й питущим не був (Гуцало, Скупана в любистку, 1965, с. 136); Є лій в голові у хлопця (Стельмах, 1, 1982, с. 103); Так же піп не в тім’я битий; його не обдуриш (Мартович, Твори, 1954, с. 40); Не взяла його врагова мати – не в потилицю битий (Номис, № 5714); [Рябина:] Ще молоко на губах не обсохло, а воно вже лизнуло того письма та капральських кулаків покоштувало, та й гадає, що всі розуми поїло (Франко, 9, 1952, с. 40); Ну, біс, – він [Хапко], скажемо, на цей бік дурненький, а наші – такі вже розумні, наче всі розуми поїли, – чи ж тими цяцечками не хапаються? (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 277); Голова як маківка, а розуму як наклано (Українські народні прислів’я, 1963, с. 318).