право

пра́во

-а, с.

1》 тільки одн. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни.

2》 Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або всього народу.

|| Виборювані народом справедливі соціальний лад і законодавство.

|| Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї і т. ін.

|| Обумовлений постановою держави, установи і т. ін. захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і т. ін. Авторське право.

|| Сукупність міжнародних угод, договорів, що регулюють взаємовідносини держав у певних питаннях. Міжнародне право. Морське право.

Банківське право фін. — сукупність правових норм, які регулюють організацію та діяльність банків.

Бюджетне право фін. — встановлені державою правові норми, які визначають і регулюють бюджетну систему держави та окремих її складових.

Вексельне право — сукупність юридичних, правових норм, що регулюють вексельний обіг і вексельні відносини.

Заставне право — право, за яким кредитор у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання має пріоритет на задоволення претензій щодо вартості заставленого майна.

Земельне право — система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони земель, охорони прав землевласників і землекористувачів.

Корпоративне право — право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на керування, отримання відповідної частки прибутку.

Майнові права — юридично закріплені права юридичних та фізичних осіб володіти, розпоряджатися та користуватися певними майновими цінностями.

Міжнародне право — сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між учасниками міжнародного спілкування.

Право народів — у Стародавньому Римі – правова система, яка склалася при вирішенні суперечок між іноземцями (перегрінами) та римлянами; перегрінське право.

3》 чого, на що або з інфін. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь.

|| на кого – що, над ким – чим і без додатка. Мати у своїй владі.

|| Перевага, привілей, надані кому-, чому-небудь.

|| чого, для чого. Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов'язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу і т. ін.

Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.

Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, що його прийнято парламентом.

Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.

Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.

Право першої ночі — середньовічний звичай, згідно з яким феодал міг узяти до себе дружину свого васала в першу ніч після весілля.

Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.

Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.

По праву — справедливо, правильно.

За правом кого, чого — користуючись можливостями, які дає вік, посада, фізичний розвиток і т. ін.

4》 Наука, що вивчає юриспруденцію; правознавство; суд.

Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.