поправний

Попра́вний. Правильний, досконалий. Виразна і поправна мова вчителя — се найліпший засіб навчити і дітий говорити виразно і поправно (Канюк, 1911, 70); В низших клясах відповіди хором мають ще й иньше значінє: вони приневолюють неуважного до уваги, несьміливій дитині додають відваги, а всі ученики вправляють ся у поправнім вислові (Канюк, 1911, 78)

// пол. poprawny — правильний, досконалий, poprawna wymowa — правильна вимова.

Значення в інших словниках

1. поправний — попра́вний прикметник якого можна виправити; правильний поправни́й прикметник виправний рідко  Орфографічний словник української мови
2. поправний — I поправн`ий-а, -е, рідко. Те саме, що виправний. II попр`авний-а, -е. 1》 Те саме, що виправний. || Якого можна поповнити чим-небудь. 2》 рідко. Те саме, що правильний. || Те саме, що вправний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поправний — ПОПРАВНИ́Й, а́, е́, рідко. Те саме, що виправни́й. По-новому висвітлює дослідник [О. Засенко] зв'язки письменниці [Марка Вовчка] з О.  Словник української мови у 20 томах
4. поправний — ВИПРА́ВНИЙ (якого можна виправити, який піддається виправленню), ПОПРА́ВНИЙ. ПРА́ВИЛЬНИЙ (відповідний прийнятим правилам, даній ситуації, без помилок), ТО́ЧНИЙ, ПОПРА́ВНИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. поправний — Попра́вний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. поправний — ПОПРА́ВНИЙ, а, е. 1. Те саме, що випра́вний; // Якого можна поповнити чим-небудь. Думки її, наче рої жалючих ос, в’ються і жалять і сповнюють душу безнадійністю, нічим не поправною втратою (Шиян, Баланда, 1957, 249). 2. рідко. Те саме, що пра́вильний.  Словник української мови в 11 томах