поправний
ПОПРАВНИ́Й, а́, е́, рідко.
Те саме, що виправни́й.
По-новому висвітлює дослідник [О. Засенко] зв'язки письменниці [Марка Вовчка] з О. В. Пассеком, підкреслюючи їхні щирі стосунки, позитивно оцінюючи проекти реорганізації тюрем і поправних закладів у Росії, складені ним (з наук. літ.).
ПОПРА́ВНИЙ, а, е.
1. Те саме, що випра́вний;
// Якого можна поповнити чим-небудь.
Думки її, наче рої жалючих ос, в'ються і жалять і сповнюють душу безнадійністю, нічим не поправною втратою (А. Шиян).
2. рідко. Те саме, що пра́вильний.
Коли говорить [пані Марко], можна за нею писати. Її мова поправна, інтересна (О. Кобилянська);
[Меценат:] Чи ти б хотів, щоб наші всі народи по-варварськи довіку говорили?.. [Прокуратор:] Нехай мовчать, поки як слід навчаться поправної латині! (Леся Українка);
// Те саме, що впра́вний.
Вона поглянула з суворістю знавця .. – Чудово! Сильний хист і олівець поправний! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
Словник української мови (СУМ-20)