бесідник
БЕ́СІ́ДНИК, а, ч.
1. Учасник бесіди (у 1 знач.); співрозмовник.
Найгіршої моєї невидержки мої бесідники не бачили: я півночі проплакала після тієї сперечки [суперечки] (Леся Українка);
Нестор поглянув щиро бесідникові в очі й відгорнув якимось заклопотаним рухом волосся з чола (О. Кобилянська);
Говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко);
О сестро моя маленька, ти самітньому бесідник, підупалому спочинок (В. Стус).
2. зах. Той, хто виступає на зборах; промовець, оратор.
Мені прийшлося сидіти в санках Андрія Крицького, .. котрого я пізнав на вічах як доброго бесідника (І. Франко);
– Я маю щось вам прочитати, – сказав бесідник – і взяв .. якийсь папір (Л. Мартович);
Голова зборів звертає вдруге увагу бесідника, щоб говорив про крамниці (О. Маковей).
Словник української мови (СУМ-20)