бубон
БУ́БОН, бна, ч.
Ударний музичний інструмент.
По всьому селі пішла чутка, що в нас весілля; музики грають, у бубон б'ють, – весело було, бучно! (Марко Вовчок);
Загриміли труби, загули бубни: то молодий раджа скликав військо (І. Нечуй-Левицький);
Співали баяни, гримів із дзвониками бубон (В. Кучер);
Наїзди на сусідні маєтки з прапорами, бубнами, сурмами і корогвами мали характер символічної демонстрації конфлікту (з наук. літ.).
◇ Го́лий, як бу́бон (як туре́цький святи́й) див. го́лий;
(1) Як бу́бон:
а) (зі сл. дурний) дуже, надзвичайно.
– Запекла баба, а дурна як бубон (Ю. Збанацький);
б) (зі сл. живіт) твердий від переїдання, переповнення шлунка.
А вишень, а груш солодких було, як наїсися – цілий день живіт як бубон (О. Довженко);
(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) за́йцеві бу́бон, зі сл. потрібний, ірон. – уживається для повного заперечення змісту зазначеного слова.
– Потрібна мені ваша Окунівка, мов зайцеві бубон! – презирливо фиркнув Левко (М. Стельмах).
БУБО́Н, у, ч., мед.
Поверхневий лімфатичний вузол, збільшений внаслідок запалення.
Нерідко первинні зміни відразу виникають у лімфатичних вузлах (первинний бубон) без запальних змін у шкірі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)