верчик
ВЕ́РЧИК, а, ч.
1. розм. Скручений жмут чого-небудь або що-небудь загорнене, згорнене; згорток.
А Чіпка .. забереться в ожеред соломи та й давай з неї то верчики крутити, то хрести вив'язувати... (Панас Мирний);
Під очеретяними верчиками дорогоцінний скарб – сіль з далекого Криму (Н. Рибак);
З паперового верчика він витяг дві печених картоплини (В. Собко).
2. діал. Плетений бублик.
Інші [жінки] в цей час кришили локшину чи виліплювали верчики для оздоблення короваю (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)