виночерпій
ВИНОЧЕ́РПІЙ, я, ч., заст.
Особа при дворі монарха, феодала, яка відала напоями, наливала і підносила їх під час бенкету.
Всіх пиятик незмінний виночерпій, ти чуєш – скреготнуло твоє діло! (Л. Костенко);
Випив [сотник] три величезні штофи й простягнув порожній штоф виночерпію, аби той налив ще (Ю. Мушкетик);
Разом із царем ховали одну з його наложниць, слуг – виночерпія, кухаря, вістового, а також найкращих коней (з наук. літ.);
// жарт. Той, хто розливає вино за столом.
– Сергію, виконуй свої обов'язки виночерпія, – Михайло показав на пляшку вина (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)