виночерпій
ВИНОЧЕ́РПІЙ, я, ч., заст. При дворі монарха, феодала — особа, що відала напоями, наливала і підносила їх під час бенкету.
Разом з царем ховали одну з його наложниць, а також слуг — виночерпія, кухаря, вістового, кращих коней і по добірній штуці всякої худоби (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 160);
// жарт. Той, хто наливає вино в чарки, келихи за столом.
— Сергію, виконуй свої обов’язки виночерпія, — Михайло показав на пляшку вина (Коп., Земля.., 1957, 140).
Словник української мови (СУМ-11)