витончений
ВИ́ТОНЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ви́тончити.
– Увесь свій талант і многолітній труд поклав [Микола Лисенко] на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу, повернути нам, любовно очищені й витончені (О. Довженко).
2. у знач. прикм. Дуже гарний, із тонкими рисами, досконалої форми.
Колись тітка Клавда була красивою брюнеткою .. Її грація, витончена постать будили загальний подив (Ірина Вільде);
Валентина частенько заздрила витонченій красі Лідиного обличчя (М. Руденко);
Він [грек], може, навіть говорив комусь, що скіфська баба – добре одоробло супроти грецьких витончених муз (Л. Костенко).
3. у знач. прикм. Який відзначається особливою вишуканістю.
Чорне, строге, розраховане на витончений смак убрання облягало її постать (Я. Качура);
Відповідаючи на витончену чемність господаря, як могла, відказала йому в тон (Ю. Смолич);
Юна наречена – у витонченому вінчальному вбранні, урочистий фон їй створює темний костюм нареченого (із журн.).
4. у знач. прикм. Чудово розвинений, із гострим сприйманням.
У нього велике опукле чоло, і весь він громіздкий не по літах, але внутрішньо витончений (О. Довженко);
Валіде наперед здогадувалася, як різонуть оті простонародні пісеньки .. витончений слух повелителя, що з дитинства писав наслідування-назіре на блискучі касиди й газелі Ахмеда-паші (П. Загребельний);
Лесь Курбас засвоює естетичні принципи й виражальні засоби актора нового типу, актора витонченого психологізму, нервової емоційності, загострено інтелектуальної наповненості (з публіц. літ.);
// Який відзначається особливою досконалістю або крайньою загостреністю.
Тамара добре знає історію: ні Чингісхан, ні пси-рицарі, ні Наполеон не додумувались до таких витончених катувань [як фашисти] (А. Хижняк);
Коропов любив стояти в кузні й дивитись на витончену роботу Степана Васильовича (В. Земляк).
Словник української мови (СУМ-20)