вовченя
ВОВЧЕНЯ́, ня́ти, с.
Те саме, що вовча́.
І вовк свої вовченята любить (прислів'я);
Так виє підстрелена вовчиця, коли з-перед її очей беруть вовченят (Панас Мирний);
В затишних глухих кутках мисливці знаходили тут вовчі лігва, забирали вовченят (О. Донченко);
* У порівн. Ганяв Антон по всіх стежках І так поза стежками .. – Наосліп, всторч і навмання, Як бідне дике вовченя (І. Багряний);
Хотів хлопець вийти з бур'яну.., але не насмілився .. Вже не то що боявся, а більше дичився, відлюднівши, як вовченя (В. Барка).
Словник української мови (СУМ-20)