ворожити
ВОРОЖИ́ТИ, ожу́, о́жиш, недок.
1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах, воску і т. ін.; пророкувати що-небудь.
Нехай не знайдеться між тобою такий, .. хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк (І. Котляревський);
І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Т. Шевченко);
Графові тієї ночі приснився страшний сон і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах (О. Донченко);
І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт (Л. Костенко).
2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких має вплив на людину, природу і т. ін.; чарувати.
Мабуть, ворожила [Мелашка] над нею або що-небудь таке зробила, що як з води витягла нашу Оксану?.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
Нам так треба ворожити над тим добрим зіллям, що виведе нас із безхліб'я! (М. Стельмах);
Бородань, підперезавшись, поправив намисто на грудях циганки: навчиш гадати, замовляти кров, ворожити, вишіптувати бешиху (Є. Пашковський).
3. біля (коло) кого – чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь.
Коней покрали, а нічліжники бачили, що такі-то коло тих коней ворожили (Номис);
Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла, Іван Миколайович щось там ворожив біля нього (П. Загребельний).
◇ Ба́ба (ба́бка, бабу́ся) [ще] на́двоє ворожи́ла (гада́ла) див. ба́ба¹;
(1) Ворожи́ти на пелюстка́х рома́шки – робити безпідставні, нічим не обґрунтовані здогади.
Ми, слідчі, не можемо ворожити на пелюстках ромашки. У нас є факти, свідчення, докази, і на них доводиться будувати обвинувачення (В. Дарда).
Словник української мови (СУМ-20)