вриватися

ВРИВА́ТИСЯ¹ (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВРИ́ТИСЯ (УРИ́ТИСЯ), ври́юся, ври́єшся, док.

Те саме, що зарива́тися¹.

Стояв Карпо біля стовбура зігнувшись і рив руками землю .. – Вривайся поглибше .. – сказав на прощання Чугай (Григорій Тютюнник);

Кабан каже: я побіжу в болото та в мул уриюсь (Сл. Гр.);

І раптом упав [Хома] з розгону стрімголов додолу і шалено завертівсь, неначе прагнучи вритися, вкрутитися в землю, як хробак (О. Довженко);

Чорний вершник, весь у золоті, вискочив з тих самих хащів, звідки мовби вискакував апокаліптичний звір, натягнув повіддя, аж кінь урився копитами в м'яке дерниння перед самою Хуррем (П. Загребельний);

// Заглиблюватися.

В безнадійній розпуці вривалась в подушку, наче захисту шукала в ній, переверталась з боку на бік (М. Івченко);

Врився пальцями в ґрунт, а ґрунт кудись сиплеться (І. Чендей).

ВРИВА́ТИСЯ² (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВВІРВА́ТИСЯ (УВІРВА́ТИСЯ), ву́ся, і́рве́шся, док.

1. Входити силоміць, вдиратися, швидко переборюючи перешкоди.

Затупотіла така сила ніг, неначе ціла громада вривалася в дім (І. Нечуй-Левицький);

Козаки рубали вози, розтягували їх і вривалися в утворені проломи (Я. Качура);

// Стрімко, швидко, часто без дозволу, заходити, вбігати куди-небудь.

Раптом одчиняються двері і вривається Нофретіс (Леся Українка);

За його [батька] життя ніхто таки не мав сміливості безпардонно вриватися до хати й виганяти за поріг беззахисних сиріт (Р. Іваничук);

До кімнати Ганна ввірвалася бурею (В. Козаченко).

2. перен. Швидко проникати куди-небудь (про звуки, запахи і т. ін.).

У розчинені двері, з сіней, з печі, з кутків уривається темнота (Панас Мирний);

У розкриті вікна музею вривалася свіжим подувом весна (С. Журахович);

До нас у хату, крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків (Леся Українка);

В розчинені двері увірвалась хмара морозу (І. Багряний);

// Проникати, прокладати собі дорогу в що-небудь (про почуття, ідеї і т. ін.).

Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість (А. Шиян);

Що далі від Києва, то менше мало б зоставатися в ній дитинного світу, натомість нахабно вривався у душу світ дорослий (П. Загребельний).

ВРИВА́ТИСЯ³ див. урива́тися¹.

Значення в інших словниках

1. вриватися — врива́тися 1 дієслово недоконаного виду зариватися врива́тися 2 дієслово недоконаного виду вдиратися врива́тися 3 дієслово недоконаного виду відокремлюватися; відриватися  Орфографічний словник української мови
2. вриватися — <�УРИВАТИСЯ> відриватися, перериватися, розриватися; (- розмочу) припинятися, перериватися; (- терпець) вичерпуватися; (- стежку) обриватися; (круто) спадати; (з висоти) зриватися; (на хвилину) вириватися.  Словник синонімів Караванського
3. вриватися — [ўриеватиес'а] = уриватися -айус'а, -айеіс':а, -айеіц':а, -айуц':а  Орфоепічний словник української мови
4. вриватися — I (уриватися), -аюся, -аєшся, недок., вритися (уритися), вриюся, вриєшся, док. Те саме, що зариватися I. || перев. док., чим.Заглибитися. II (уриватися), -аюся, -аєшся, недок., ввірватися (увірватися), -вуся, -вешся, док.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. вриватися — ВТОРГА́ТИСЯ у що (про ворогів, завойовників — силою проникати в країну, місто і т. ін.), ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), ВРИВА́ТИСЯ (УРИВА́ТИСЯ), ВЛО́МЛЮВАТИСЯ (УЛО́МЛЮВАТИСЯ). — Док.  Словник синонімів української мови
6. вриватися — ВРИВА́ТИСЯ¹ (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВРИ́ТИСЯ (УРИ́ТИСЯ), ври́юся, ври́єшся, док. Те саме, що зарива́тися¹. Стояв Карпо біля стовбура зігнувшись і рив руками землю.. — Вривайся поглибше.. — сказав на прощання Чугай (Тют.  Словник української мови в 11 томах