вриватися
ВРИВА́ТИСЯ¹ (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВРИ́ТИСЯ (УРИ́ТИСЯ), ври́юся, ври́єшся, док. Те саме, що зарива́тися¹.
Стояв Карпо біля стовбура зігнувшись і рив руками землю.. — Вривайся поглибше.. — сказав на прощання Чугай (Тют., Вир, 1964, 389);
Кабан каже: я побіжу в болото та в мул уриюсь (Сл. Гр.);
І раптом упав [Хома] з розгону стрімголов додолу і шалено завертівсь, неначе прагнучи вритися, вкрутитися в землю, як хробак (Довж., І, 1958, 94);
// перев. док., чим. Заглибитися.
Врився пальцями в грунт, а грунт кудись сиплеться (Чендей, Вітер.., 1958, 124).
ВРИВА́ТИСЯ² (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВВІРВА́ТИСЯ (УВІРВА́ТИСЯ), ву́ся, ве́шся, док.
1. Входити силоміць, швидко переборюючи перешкоди.
Затупотіла така сила ніг, неначе ціла громада вривалася в дім (Н.-Лев., III, 1956, 245);
Козаки рубали вози, розтягували їх і вривалися в утворені проломи (Кач., II, 1958, 466);
// Стрімко, швидко, часто без дозволу, заходити, вбігати куди-небудь.
Раптом одчиняються двері і вривається Нофретіс (Л. Укр., II, 1951, 452);
До кімнати Ганна ввірвалася бурею (Коз., Сальвія, 1959, 168).
2. перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.).
У розчинені двері, з сіней, з печі, з кутків уривається темнота (Мирний, III, 1954, 126);
До нас у хату, крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків (Л. Укр., І, 1951, 105);
У розкриті вікна музею вривалася свіжим подувом весна (Жур., Вечір.., 1958, 398);
// Проникати, прокладати собі дорогу в що-небудь (про почуття, ідеї тощо).
Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість (Шиян, Баланда, 1957, 184);
Мужні громадські мотиви все більше й більше вривалися в книги кращих українських письменників (Рад. літ-во, 3, 1958, 6).
ВРИВА́ТИСЯ³ див. урива́тися¹.
Словник української мови (СУМ-11)