голубчик
ГОЛУ́БЧИК, а, ч., розм.
Ласкаве звертання до кого-небудь або прикладка до такого звертання.
– Таточку-голубчику .. се мені навдивовижу! Як таки можна, щоб сонечко стояло, а щоб земля ходила? (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Іваночку! Голубчику!.. Не знаю, що мені, але боюся, страшенно боюся бути сама (І. Франко);
[Бабуся:] І сказала б тобі, голубчику, та й сама не знаю (І. Микитенко);
// ірон. Звертання з відтінком погрози, осуду, зневаги.
– Ага, голубчику, ось коли ти до нас попався (С. Васильченко);
[Солтис:] Держіть його. В'яжіть. Саме його нам і треба. Довго ми тебе шукали, голубчика (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)