комік
КО́МІК, а, ч.
1. Актор, який спеціалізується на виконанні комічних ролей.
Заведено говорити про Саксаганського як про актора-коміка (М. Рильський);
Я був визнаний надзвичайним коміком, і навіть сам директор гімназії потис мені після спектаклю руку і порадив іти на сцену (Ю. Смолич);
Найталановитіший із акторів (ну ясно ж – комік!) грав роль слуги, на манір Омелька з “Борулі“. Талант! (Остап Вишня).
2. перен., розм. Той, хто має хист розвеселяти когось, викликати сміх.
Омелько вважав себе за надзвичайного коміка, і не раз увесь клас сміявся з його витівок (О. Донченко);
– Ох і комік! – сплеснула в долоні Катря і кинулась до Павла та й ну куйовдити йому чуприну (В. Кучер);
Іще довго б козаки реготались, так уже пора було поїть коней та одганять у табун, а комікам спать лягать, бо завтра знов рано побудять (Д. Білий).
3. заст. Автор комедій.
Українці ставили дуже високо сі інтермедії, прирівнювали до творів світових коміків Гілявта і Мольєра (М. Грушевський).
Словник української мови (СУМ-20)