ледач
ЛЕ́ДАЧ, і, ж.
1. Ледачі люди; ледарі.
– Перекажи йому, що нам треба доброго собачника... Розумієш? Собачника, що підганяв би оту ледач працювати (Іван Ле);
// Уживається як лайливе слово.
– То ти покрав, сучий сину?.. – Признавайся! Признавайся, чортова ледач, бодай ти загинув! (М. Коцюбинський);
Мені різало ліву лопатку, лягав долілиць, роздратований: чого я тутай, тупа худобина, ледач, безвільна твар? (Є. Пашковський).
2. діал. Погана, непридатна для використання річ, продукт і т. ін.
Се вино велика ледач (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)