мріти
МРІ́ТИ¹, мрі́є; мин. ч. мрів, мрі́ла, ло; недок.
1. Ледве виднітися; бовваніти (у 1 знач.).
На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає. Кругом його степ, як море Широке, синіє; За могилою могила, А там – тілько [тільки] мріє (Т. Шевченко);
Верхи їх [гір] світять безлісними полонинами, що мріють, мов сіро-зелені плями на темному тлі (І. Франко);
А на високій горі ще довго-довго мріла тендітна постать дівчини (П. Колесник);
* Образно. Їм [думкам] страшно й радісно, якась надія мріє... (Леся Українка);
// Ледве світитися.
Світло ледве мріло в хаті (І. Нечуй-Левицький);
// Мерехтіти (у 1 знач.).
Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура);
Ясна нічка в Чорногорі, місяць світить, місяць мріє (Ю. Федькович).
2. безос., рідко. Те саме, що світа́ти.
Ще й не мріло... На Вкраїні ляхів як не бувало! (з думи);
На сході ледве мріло (Л. Первомайський).
МРІ́ТИ², мрі́ю, мрі́єш, недок., розм.
Те саме, що мрі́яти.
Недарма мріла матінка І наяву і в снах, Що вийде син із затінку На сонце, як весна (М. Шпак).
Словник української мови (СУМ-20)