мріти
МРІ́ТИ¹, мрі́є; мин. ч. мрів, мрі́ла, ло; недок.
1. Ледве виднітися; бовваніти (у 1 знач.).
На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає. Кругом його степ, як море Широке, синіє; За могилою могила, А там — тілько мріє (Шевч., І, 1963, 53);
Верхи їх [гір] світять безлісними полонинами, що мріють, мов сіро-зелені плями на темному тлі (Фр., II, 1950, 27);
А на високій горі ще довго-довго мріла тендітна постать дівчини (Кол., Терен.., 1959, 298);
*Образно. Їм [думкам] страшно й радісно, якась надія мріє… (Л. Укр., І, 1951, 176);
// Ледве світитися.
Світло ледве мріло в хаті (Н.-Лев., II, 1956, 125);
// Мерехтіти (у 1 знач.).
Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (Манж., Тв., 1955, 47);
Ясна нічка в Чорногорі, місяць світить, місяць мріє (Федьк., Буковина, 1950, 38).
2. безос., рідко. Те саме, що світа́ти.
Ще й не мріло… На Вкраїні ляхів як не бувало! (Укр.. думи.., 1955, 151);
На сході ледве мріло (Перв., II, 1958, 190).
МРІ́ТИ², мрі́ю, мрі́єш, недок., розм. Те саме, що мрі́яти.
Недарма мріла матінка І наяву і в снах. Що вийде син із затінку На сонце, як весна (Шпак, Вибр., 1952, 146).
Словник української мови (СУМ-11)