напутній
НАПУ́ТНІЙ, я, є.
Який містить у собі напуття.
Далі міністр висловив Андрію кілька напутніх настанов (О. Гуреїв);
Каро воював сміливо, пам'ятаючи напутні слова батька (Н. Рибак);
Боженко, як і завжди, закінчив свою промову напутнім словом (О. Довженко);
Старий хвилювався і напутня промова про користь птахів явно не клеїлась (В. Земляк);
// Стос. до напуття.
Всі чекали коронного гетьмана, а в палацовій капелі двірський капелан правив напутній молебень (З. Тулуб);
Ще далеко чули вони напутню пісню, що співала її Ганнуся (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)