небокрай

НЕБОКРА́Й, ю, ч.

1. Частина неба над лінією горизонту; обрій.

За темним лісом червоною загравою спалахнув небокрай (Д. Ткач);

Уже сонце до небокраю хилиться (С. Олійник).

2. поет. Те саме, що не́бо 1.

Гірські вершини білі Підводяться й черкають небокрай (І. Муратов);

Зоря зійшла на небокраї, сіяє тихо з висоти... (І. Гончаренко);

Сонце пливло по небокраю, ховаючись за непривітні, сірі хмари (А. Хижняк);

* Образно. Микола їде на Алтай, Як член одної з експедицій, Що розширяють небокрай, Неначе перелітні птиці (М. Рильський).

Значення в інших словниках

1. небокрай — небокра́й іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. небокрай — Небосхил, ОБРІЙ, крайнебо; (намет неба) небесний намет, НЕБО.  Словник синонімів Караванського
3. небокрай — див. обрій  Словник синонімів Вусика
4. небокрай — -ю, ч. 1》 Частина неба над лінією горизонту; обрій. 2》 поет. Те саме, що небо 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. небокрай — ГОРИЗО́НТ (видимий на відкритій місцевості простір), О́БРІЙ, КРУГОВИ́Д, О́ВИД рідше, ВИДНОКО́ЛО (ВИНОКО́ЛО рідше) поет., ВИДНОКРА́Й поет., ВИДНОКРУ́Г поет., ВИДНОКІ́Л поет.  Словник синонімів української мови
6. небокрай — НЕБОКРА́Й, ю, ч. 1. Частина неба над лінією горизонту; обрій. За темним лісом червоною загравою спалахнув небокрай (Ткач, Крута хвиля, 1956, 63); Уже сонце до небокраю хилиться (С. Ол., З книги життя, 1968, 101). 2. поет. Те саме, що не́бо...  Словник української мови в 11 томах