непогамовний
НЕПОГАМО́ВНИЙ, а, е.
1. перен. Дуже сильний ступенем свого вияву.
Ось такою чіпкою та цупкою, міцною та непіддатливою видається їй і ця непогамовна Тоня Горпищенко (О. Гончар);
Якась дика, непогамовна енергія керувала його рухами (М. Коцюбинський);
До хати їх [дітей] запрошує [Т. Шевченко] й за стіл Садовить ту юрбу непогамовну (А. Малишко);
В ньому прокинувся голод, дикий, непогамовний, незборимий голод, від якого темніє в очах (П. Загребельний);
// Який не знає втоми; невтомний.
Непогамовний збирач чого-небудь;
Непогамовний борець проти чого-небудь.
2. перен. Який не припиняється, триває безперестанно; безперервний.
Твої слова, не вмиті потом Непогамовного труда, Пролинуть непотрібним льотом, Не залишаючи сліда (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)