обурений
ОБУ́РЕНИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. пас. до обу́рити¹.
[Кіттельгавс (до краю обурений):] Чи то вже й краю не буде тому бешкету? (Леся Українка);
– Та при всіх же властях стояв [собор]! – знов завела своє обурена таким безправством Шпачиха (О. Гончар);
Сахно, .. обурена й розгнівана цими, таки доволі нахабними, умовами, довго не могла опанувати свого хвилювання (Ю. Смолич).
2. у знач. прикм. Сповнений почуття обурення.
Мчали обурені юрми, чорні од гніву, грізні (М. Коцюбинський);
Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко);
Обурену розповідь Вакуленка Ірина вислухала, не пропустивши жодного слова (С. Журахович).
ОБУ́РЕНИЙ², а, е, діал.
Повалений, зруйнований.
Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)