обурений
ОБУ́РЕНИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обу́рити¹.
Чого шука отся ватага Рабів, обурених на нас? (Пісні та романси.., II, 1956, 265);
Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами, доводив матері (Горд., II, 1959, 216).
2. у знач. прикм. Сповнений почуття обурення.
Мчали обурені юрми, чорні од гніву, грізні (Коцюб., II, 1955, 212);
Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (Вас., II, 1959, 364);
Обурену розповідь Вакуленка Ірина вислухала, не пропустивши жодного слова (Жур., Звич. турботи, 1960, 34).
ОБУ́РЕНИЙ³, а, е, діал. Повалений, зруйнований.
Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)