осторонь
О́СТОРОНЬ.
1. присл. Окремо, збоку; відособлено.
За містечком осторонь стояли здорові сахарні (І. Нечуй-Левицький);
Хлопці й дівчата збились осторонь в окремий гурток і щось розмовляють собі (С. Васильченко);
За копицями, що стояли осторонь, лежало на землі ще вологе від дощу, розтрушене сіно (М. Томчаній).
2. присл. У сторону, убік.
Вона черкнула один сірник. Він зайнявся і зараз же погас. Сердито кинула вона його осторонь і запалила другий (Б. Грінченко);
Сагайдак відійшов осторонь, постояв хвилину і пішов геть (С. Добровольський).
3. присл. Стороною, манівцями.
Поки велетень-тюрк копирсав ключем у зашкарублому, заржавілому замку.., хлопчик осторонь обійшов навколо чужинця (Олесь Досвітній).
4. прийм., з род. в., рідко. Уживається на означення місця, поблизу або біля яких відбувається дія, хтось чи щось знаходиться, перебуває.
Як не роздивлялася [Олена] обабіч себе, таки пройшла мимо Ореста Білинського, не помітивши його під деревом, осторонь стежки (Ірина Вільде);
Я спиняю машину трохи осторонь шляху (Л. Смілянський);
Осторонь столів під кущами лисняться .. барильця з вином (О. Гончар).
○ (1) О́сторонь від, у знач. прийм. з род. в. – указує на об'єкт, розташований на незначній відстані.
Цілй купу, чорну, смердючу, навкидають, наллють осторонь від колодязя (О. Гончар);
Хата стояла осторонь від вулиці (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)