панюга
ПАНЮ́ГА, и, ч.
Збільш. до пан.
Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, – так тому й бути (Панас Мирний);
Настя задумалась, – він [інспектор], правда, грізний, суворий панюга, – вчительки духу його бояться, проте до неї він ласкавий, хвалив її перед іншими (С. Васильченко);
* У порівн. Ясь розкидався на широкій канапі, мов справдішній панюга (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)