повільний
ПОВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється, відбувається протягом тривалого часу; протилежне швидкий.
Холод зачав добре заглядати до буди. Дошкулював він і купцеві, що сидів спереду, і той почав на повільну їзду сердитися (Н. Кобринська);
Повільне відмирання природи, іній на деревах і срібна паморозь у степах веселили, бадьорили людей (С. Скляренко);
// Який триває довгий час; довгочасний.
Люди .. вели повільні, нудні розмови, так, для штуки, аби не проспати черги (Григорій Тютюнник);
// Який впливає протягом тривалого часу.
Відповідно до швидкості дії проявники поділяються на надшвидкісні, швидкі, нормальні і повільні (з наук. літ.);
// Який настає не зразу; поступовий.
В Тюмені їх [переселенців] чекала звістка, подібна до засуду на повільну голодну смерть: через мілководдя пароход [пароплав] не йшов (Леся Українка).
2. Неквапливий, млявий.
Я, бачите, зроду повільний собі, а Хома – то прудке, як іскра (І. Франко);
На сизі ще від мулу оболоні Гонив повільних буйволів орач (М. Бажан);
// Який нешвидко рухається; малорухомий.
Діти побігли вперед до сливок, постойкуючи [очікуючи] по хвилинці на чоловіка-орендаря, що йшов однаковим кроком із повільнішим товаришем (О. Кобилянська);
Аркадій Валеріанович .. попереду бачить валку саней. Вона пливе глибоко вибитою дорогою, повільна, чорна (М. Стельмах);
// Рівний, без різких переходів; плавний, розмірений (про звуки, мову, рухи і т. ін.).
Його все гніває, все дратує: і той Савченко з вічними жартами.., і Савченків робітник, якого Тихович так любить, а проте не може спокійно дивитись на його повільні рухи (М. Коцюбинський);
На задній підводі хтось співав. Повільний, журливий спів далеко лунав над імлистими луками... (О. Гончар).
3. рідко. Положистий, некрутий.
Холодна гора височенна, а схилок у долину повільний і рівненький (Марко Вовчок).
4. діал. Забарна.
Торік зима була повільна (Сл. Б. Грінченка).
5. діал. Вільний.
6. діал. Нетісний (про одяг, взуття).
Шапка повільна (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)