почесний
ПОЧЕ́СНИЙ, а, е.
1. Гідний поваги, пошани.
Рустем поправлявся. Його одвідували товариші, галасливий жвавий гурток, який уважав рану Рустемову почесною, бо він дістав її у боротьбі з забобонами (М. Коцюбинський);
// Який користується повагою, пошаною.
Титарівна-Немирівна... Почесного роду... (Т. Шевченко).
2. Признач. для вияву поваги, пошани.
– Добридень, Жане! – привітався з свого почесного місця Аркадій Петрович (М. Коцюбинський);
Міністр, тримаючи циліндра в руці, обійшов почесну варту, що стояла, як зелена стіна (Ю. Яновський);
// Такий, що надається на знак поваги, пошани.
– Мені чоло сьогодні квітчає Сей почесний лавровий вінець (Леся Українка);
Заслуги Франка на полі науки такі значні, що Петербурзька і Празька Академії наук обрали його своїм членом, а Харківський університет дав йому почесний докторський диплом (М. Коцюбинський);
З нагоди півстолітнього ювілею українського кінематографа і за заслуги в його розвитку велику групу кіномитців республіки відзначено почесними званнями та грамотами (із журн.);
// Такий, що обирається на знак поваги, пошани.
Почесна президія зборів.
3. Який робить честь кому-небудь.
І знов замислився Горленко .. – Він дістане почесну й корисну посаду, потім староство і закінчить свій життєвий шлях принаймні сенатором (З. Тулуб);
Павло Тичина – у почесній лаві першовідкривачів, адже ж він автор небачених до нього взірців поезії (з наук.-попул. літ.);
// Честь або гідність якого не принижено.
Гусейн-баша затримав його як почесного бранця, і Зелінський уже сорок днів нудьгував у своєму наметі (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)