страж
СТРАЖ, а, ч., заст.
1. Особа (перев. озброєна), яка стереже, охороняє кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін.
– Агей, на конях, козаки! – гукнув озброєний страж біля воріт замку. – Невільно без дозволу до замку... (Іван Ле);
Хижо клацнув ключ у замку, відчинилась у брамі майже квадратна зловісна хвіртка. Виглянув звідтіля похмурий страж (Ю. Збанацький);
* У порівн. На обпаленому блискавицею верхів'ї найвищого дерева, як страж, стояв лелека (О. Десняк).
2. книжн. Той, хто захищає, оберігає що-небудь, пильно стежить за недоторканністю чогось.
Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стражами спочину До перших променів зорі... (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)