штиль
ШТИЛЬ¹, ю, ч.
Відсутність вітру (на морі, озері і т. ін.); безвітря.
Стояв штиль. Море коливалося блакитним атласом, і, скільки сягало око, розбігалися його просторами сріблясті стежки (З. Тулуб);
– Ну, як там море? Тихе чи бушує? – Тихе, дядьку, повний штиль!.. (С. Олійник);
Шумує буйна людська хвиля, хоч і мовчить, як море в штиль, Коли воно чекає вітру, щоб вдарити у береги (Л. Первомайський).
◇ (1) Ме́ртвий штиль – повне безвітря.
На мить Сашко спинився на пагорбі і з жалем подивився на легкі при березі брижі застиглого в мертвому штилі моря (Ю. Смолич);
(2) По́вний штиль – відсутність, припинення діяльності, руху, розвитку чого-небудь; бездіяльність.
У нас же тут [на інформаційному ринку] повний штиль, все ще залишається в силі ленінський декрет 1920 року, що відмінив купівлю-продаж результатів інтелектуальної праці (із журн.);
– Якими семимильними кроками йде розвиток техніки в наші часи! А чим ми можемо похвалитися? Повним штилем у нашій лабораторії? (з газ.).
ШТИЛЬ², ю, ч., заст.
Стиль.
– Буонапарте – наш лютий ворог, але хто буде заперечувати, що французька мова вишукана, високого штилю і краси незрівнянної (П. Кочура);
Він любив висловлюватися абстрактно і трагічно високим штилем (І. Кириленко);
Готуючись до розмови з письменником, Василь Опанасович мимоволі переходив часом на високий штиль, (О. Полторацький).
ШТИЛЬ³, я́, ч.
Загострена жердина, кілок (перев. для носіння соломи, сіна).
– А чом же, дядьку, ви не викопали тих грошей, коли бачили, де вони горять? Я б зараз пішов з штилем та виштиляв місце, викопав би гроші та накупив би собі волів та коней... – сказав Денис (І. Нечуй-Левицький);
– Та тільки б свиснув хто – з косами, з штилями підемо на панство, до ноги виріжемо (А. Головко);
Хлопці облишили штилі, стовпилися цікаві біля містка, стежачи, як направляє Білограй крутим узвозом коня (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)