бездомний
БЕЗДО́МНИЙ, а, е. Який не має житла, притулку; безпритульний.
Одна тілько бездомна птиця — зозуля, перелітаючи з деревини на деревину, сумно кувала (Мирний, IV, 1955, 20);
Марія сходила помалу до криниці з клунком на плечі. Була бездомна під ніч (Тудор, Народження, 1941, 13);
У Лондоні, на Грінвічі, вночі Включають саморобні приймачі Бездомні люди — слухати щораз Московський час (Воронько, Поезії, 1950, 96);
// Без постійного місця проживання; кочовий (про спосіб життя).
Галина нервово сприймала найменше непорозуміння в нашому бездомному житті (Ле, Вибр., 1939, 330);
// Який не має сім’ї; одинокий.
Короткий був роман старого канцеляриста й бідної, бездомної сироти (Фр., VI, 1951, 165);
Москва вабила бездомного поета все життя (Ільч., Серце жде, 1939, 188).
Словник української мови (СУМ-11)