безземелля
БЕЗЗЕМЕ́ЛЛЯ, я, с. Брак землі для господарювання.
Мара безземелля в пришлості, що була зникла на якийсь час, знов заявилась і стала перед ним [Семеном] у грізній постаті (Коцюб., І, 1955, 117);
Співали [на весіллі] давніх пісень, говорили про селянське безземелля (Вас., IV, 1960, 33);
— Хоч-не-хоч, а при отакім безземеллі надівай торбу на плечі та й на заробітки (Головко, II, 1957, 201).
Словник української мови (СУМ-11)