безземельний
БЕЗЗЕМЕ́ЛЬНИЙ, а, е. Який не має землі для господарювання.
Він був безземельний, бо Марусин дід, за панського ще права, був при панах, а не хліборобом, і через те землі йому не дано (Гр., І, 1963, 371);
Нема більше безземельних селян на Закарпатській Україні! (Ільч., Вибр., 1948, 41);
// у знач. ім. безземе́льний, ного, ч. Те саме, що безземе́льник.
Поміщицьку і попівську Землю розділили. Безземельних і бідняків Нею наділили (Укр.. думи.., 1955, 464).
Словник української мови (СУМ-11)